Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у автора доступу до мережі "Інтернет".
Час не спроможний обірвати вервечку спогадів, що накопичуються теплою хвилею. Непевне, немає у світі таких зваб, яку змусили б забути ту ненав'язливу, мудру й високу науку, яку я всотувала усіма фібрами дитячої душі. Ловлю себе на думці. Що донині вибудовую власний всесвіт на підвалинах доброти, людинолюбства, милосердя, які заклала моя перша вчителька.
З чистих берегів дитинства часто виринають світлі миті. Я достеменно знаю, що потужний струмінь жаги й любові до життя, який бив ключем у кожен закапелочок серця, довго живитиме мою пам'ять, не дасть схибити з правильного шляху. Особливо цінним для мене є те, що я навчилась завдяки своїй наставниці будувати серед цього життя, повного протиріч, острівець взаєморозуміння і злагоди з людьми і собою. Я зрозуміла, що щастя людини в значній мірі залежить від уміння спілкуватись.
Добре запам'яталися слова, які любили повторювати моя наставниця: «Наше життя складається із зусиль, які ми щоденно робимо над собою». Можливо, тому я виробила у собі уміння швидко сконцентровуватися, не зупинятися на півдорозі, звичку не метушитися або, як кажуть, поспішати не поспішаючи. Стрижневою для мене є її настанова: «Найкоротший шлях зробити багато справ - робити в один час одну справу». А хіба не є слушною думка Річардсона: «Бережіть час - це тканина, з якої виткане життя»? Її я теж почула від своєї вчительки. Час від часу вдячна пам'ять вихоплює з минулого уроки життя. Я знаю, що завжди, як спраглий до джерела, я можу припасти до тієї святої науки, бо вона не зрадить. Знаю, що навіть у найважчих ситуаціях не треба опускати рук, бо у житті чогось досягають тільки сильні особистості. Я старатимуся не розгубити ті животворні чесноти і цінності, які взяла з собою у майбутнє, і донести їх до тих людей, які зустрічатимуться на моєму шляху.
