Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у автора доступу до мережі "Інтернет".
Стоять дерева. По корінь занурені в землю, по віття – у небо.
Думками деруся найбільшим деревом угору – і від цього легше. Нарешті вилізла на верхівку, куштую на смак небо. Солодке-солодке, тільки ледь гіркувате. «Значить, буде дощ», – прозірливо думаю. Сплигую та рушаю додому, щоб не настиг хлющ.
Відтепер всередині маю шматочок неба, значить, маю все – і нічого не потрібно.
Щаслива!
Щаслива!
- Информация о материале
- Автор: Єлизавета Полич, 10 клас - Полтава, Україна
- Просмотров: 461
Комментарии