1 1 1 1 1 (0 голосов)

Твір розташовано ректором МАЛіЖу, за відстутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".

Крізь призму сну до мене визирнули квіти в сонці. На кожній пелюсточці по маяку, як знак того, куди мені потрібно рухатися. Це сонце осліплює – і я падаю на м’яку перину. На жаль, горошина з-під неї вислизнула, упала додолу та скотилася в місячну річку.
Тепер ці квіти вже не в сонці, а в місячному віддзеркаленні річки. Втратили свої дороговкази, розділили розгалужене небо на дві половинки. Щоб літати, потрібні крила. Квіти мають їх по два, а третє – десь угорі.
Перпендикуляром опускаюся додолу на чиюсь руку. На ній помічаю свою лінію життя, свою морську чайку, своє море. Хвилі лагідно обнімають і називають сонечком. Сонце в морі. Дивина!
Емпірично довела властивості об’єктів змінюватися. Залишилося чекати змін у собі. Найкраще це робити в ліжку, тож краще ще раз закрию очі та побачу нові сновидіння.

Комментарии  

Ольга Царицанська
0 #1 Ольга Царицанська 26 ноября 2011
Такі чудові сновидіння можуть бути лише у дівчинки з красивою душею та багатою уявою.Бажаю,щоб подібні сни частіше Тебе навідували і тішили читачів.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии