1 1 1 1 1 (0 голосов)

Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".

Я б хотіла попросити в тебе вибачення. Не знаю, за що. Просто сказати: «Вибач». Серце підсказує, що так правильніше.
Я б хотіла сказати тобі дякую за те, що був поряд, що є зараз тут, так близько: в моїй пам'яті щораз оживаєш, наприклад.
Банально, до абсурду банально написано, тому що всі люди інколи пишуть листи в небеса. Проте це мої власні слова.
Коли немає часу щось сказати рідним, коли немає поряд тих, кому це сказати, коли можливості обмежує власна невпевненість, страх, каяття, коли каменем у грудях тонуть слова. Ти тоді просто мовчиш. Час тече. Усе навкруги міняється. І настільки ж утрачається.
Немає речі у світі, яку не можна загубити. Але ж і нічого не зникає безслідно. То що ж робити? Шукати? Навіщо? Я знаю, що ти поряд. Ти живеш ось тут, дай час - і я тицьну пальцем у груди, у моє серце.
Так, безглуздо, погоджуюся. Але я так би хотіла сказати тобі «дякую» та «вибач». Та через себе вже втратила час.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии