Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".
«Об'єднаймося, брати мої, молю вас, благаю... Блага-а- аю...» - гучним, насиченим басом-піснею залунав чийсь голос з радіоприймача. Ми з бабусею саме збиралися пироги на кухні пекти. - О, хороше співано, модно, чи як там по-вашому? Такі слова обабіч дороги не лишають. Тож не терен вони, не приживуться, загинуть. Ой, синку. Слухають тебе мільйони, а чує хіба мо де двійко старих би й я ото...
- Бабусю, що ви там говорите?
- Та нічого, доню. Так, історію одну пригадала.
- То й мені розкажіть! А то все самі до себе щось. Розкажіть.
- Це спогад з мого дитинства. Ще як війна з німцями була.-.. - і по її сухій зморшкуватій щоці побігла прозора пекуча сльоза, - Ти вже вибач. Війна ставить свою печать. Стільки літ пройшло, а рани й досі мов огонь живий... У нашому селі жила тітка Марта - німка сама - хороша така і дуже діток любила. Пам'ятаю: у неї в садку все дітвора бігала. Вона їм то яблучок, то грушечок, сливочок, то вишеньок- черешеньок у фартушку принесе. Нічого натомість не треба було. Дітки бігають, сміються дзвінко та весело - ото усе для тітки щастя. Жили тоді в селі усякі люди: і поляки, і росіяни, і українці, і євреї. Ми були однією дружною сім'єю. Не те, що зараз. Свій свого загризти може... А потім фашисти почали зганяти євреїв та вести їх до розстрілу. То страшне, що творилось.
Скільки їх тоді вивели, скільки їх знищили! Молодих, старих, чиїхось батьків, дружин, чоловіків, матерів. Ой... Я ще мала була, але це запам'ятала. Була сувора заборона бодай якихось зв'язків з євреями.
Господи, що ж вони - не люди? Всі боялись. Усі. Помогти, як і хотіли, то страх не давав. А оце було до тітки Марти прибігли сусідські дівчатка і давай благати, щоб їх заховала, щоб не віддала на поталу німцям.
Вона усіх під своїм крилом пригріла, нікому не відмовила, переживала це горе з усіма та не дала страху місця у своєму доброму серці. І проходили сотні німців-вояків, земляків же її, повз хатину, але у голові навіть не було й зернини сумніву. Вона не вибігла і не почала розповідати, що тримає у своїй оселі «ворогів». А просто носила до комори хліб та молоко і разом молилась. Може, й різна у них молитва, бо й люди всі різні, але я ж то знаю, мета - одна... Точно... У всіх у нас...
А ти благай, благай, синку, щоб брати об'єднались. Та з мільйона слухачів чують тебе, мо тільки двоє...
Бабусю! Бабусю! Тепер троє! Троє чують, коли на те пішло...
Комментарии