Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у автора доступу до мережі "Інтернет".
Останній момент коли я втрачаю вільний простір у коморах своєї голови, які ще не забилися думками про нетрадиційне світобачення і ін коректну свідомість. Уявляючи буття як коктейль із кольорових моментів, переважають лише два кольори, чи не так? Кожен раз вони раз різні. Чорний-білий, білий-чорний. Коли як. Чи повинно все лежати на своїх місцях, коли навіть «повинно» не лежить там де потрібно. Хаос у голові прикривається стандартністю, яку навіяло щось взагалі чужоземне. І ти теж думаєш, що мабуть так, так і має бути, все нормально. Не задумуючись над тим куди це призведе. Адже «не результат, а дія», правильно? Тому і виходить що рано чи пізно відсоток вільного простору все менший і менший. І коли стовідсоткова перевага на зайнятих коморах, тоді щось в голові спалахує і ти починаєш думати, що щось та й не так. Починаєш міняти все-все-все. Приближаючись до котрогось з інших чужоземних ідеалів. Тоді сама система міняє свій профіль. Все видаляється, тільки основа тепер створюється на тому, чим була забита твоя голова раніше. Залишку немає. Тепер знову купа місця. Залишком стає те, що в майбутньому має стати перевагою, а перевага рано чи пізно стає залишком. Замкнуте коло часоплинності. Залишку немає. Тоді що є? Можливо головним героєм цієї епопеї стає Баланс? Той момент, коли залишок стає перевагою, а перевага залишком? І можливо саме він є «золотою серединою»? І саме тим рідним ідеалом та гармонією буття? Але як тоді зловити цей момент балансу? Потрібно навчитись зупиняти часоплин. Залишитись у теперішньому назавжди? Тупотіти на одному місці все Життя? Де ж вихід? А вхід де [...]
Комментарии
Тоді й наше життя стане трішки простішим, красивішим і комфортнішим.
Даний портал я люблю, бо це місце, де мислячі люди можуть спробувати задовольняти свою допитливість, виражати чи відстоювати свою думку.
Я завжди поважав мислячих людей. Олексій Антонов став одним з них.