Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у автора доступу до мережі "Інтернет".
Це був холодний зимовий день. Сьогодні йшов сніг. Здається, що з неба падали не сніжинки, а пух.
Її байдуже, що дує холодний вітер. Ця світловолоса дівчина з рум'яними щоками - замерзла. Вуха закриває руками. Напевно що довго когось чекає.
Так кумедно спостерігати за нею. Вітер розвіював її волосся. Вона вже давно замерзла. її благеньке чорне пальто не рятує від страшенного холоду, що дарує зима. Бідолашна. Стільки чекати.
Вона простояла ще півгодини на холоді, коли до неї підійшла інша дівчина. Вона дочекалась рідну сестричку, бо та для неї дуже дорога.
Хоч я і замерзла, як цуценя, але обійми моєї молодшої сестри Марини мене зігрівали.
- Марино, а зараз ти можеш мені нормально пояснити, що трапилося? - сестра досі мене не відпускала, ніби боялась, що може мене втратити.
- Олю, - дівчина почала плакати.
Зрозуміло, що парк не найкраще місце для такої розмови. Хоч я і не знала про що йтиме мова, але знаючи Марину, можу сказати, що вона ніколи просто так не плаче: для цього треба вагома причина.
Автоматично почала гладити Марину й здавалося, що вона трішечки заспокоюється.
- Пішли додому.
- Ні! - викрикнула Марина і знову почала плакати
- Ми підемо до мене додому, ти поспиш, - я хотіла запропонувати поговорити, але поглянувши на свою сестру, зрозуміла, що краще це зробити не сьогодні
Марина довго дивилася на мене, після чого витерла сльози і погодилась на мою пропозицію.
- Дійсно мені треба поспати.
- Ось і молодець, - я обійняла свою сестру і поцілувала її.
- Спасибі, - шепотом промовила Марина.
***
Підішли до мого під'їзду. Сестричка знову почала плакати. Я взяла свою сестру за руку і разом з нею переступила поріг.
- Ще трішки і ти поспиш, - сказала я, коли ми їхали в ліфті
Марина нічого не відповіла лиш кивнула головою. Вона намагалася не плакати, але було чутно як вона шмигає носом.
Ось ми і дібралися до моєї квартири. Я відкрила двері і відчула тепло свого куточку. Марина зайшла першою і сіла на м'який стільчик в коридорі.
- Як ти? - я поклала свої руки поверх Марининих.
- Не хвилюйся, - сестра говорила спокійно. - Все добре.
- Навіщо ти мені говориш неправду? - сестра вдала, що не розуміє про що йде мова.
Сестра зняла своє пальто і чоботи. Я провела її до залу.
- Я зараз зроблю тобі чай. Який будеш?
- Ти знаєш я п'ю тільки чорний, - сестра посміхнулася.
- Лягай на диван полежи, - я посміхнулася їй.
Ми давно ми не бачилися. Давно не розмовляли, а тим більше не пили чай. Я пішла на кухню і увімкнула чайник.
Коли повернулася сестра увімкнула обігрівач. Я поставила чашку на столик біля дивану. Дістала покривало і вкрила Марину.
- Дякую, - сестра говорила щиро, хоч усмішка була в неї фальшива. - Я знаю, що зникла з твого життя, а сьогодні так раптово з'явилася. Я розумію, що ти можеш подумати. Знаю, що створюю тобі дискомфорт, але мені немає до кого звернутися.
- Дурненька, - заспокоїла її я. - Думаєш я тебе не розумію? Я прекрасно знаю, що таке проблеми і як важливо мати когось поруч.
Марина знову нічого не відповіла.
***
Уже була друга година ночі, а я досі не можу заснути. Мені не дає спокою проблема Марини. Я знаю, вона так просто не розповість. Думки не дають мені спокою. Що сталося, що вона звернулася до мене, а не до батьків?
***
- Алло, - здивовано сказала я: номер з якого дзвонили був мені невідомий.
- Алло. Ольго це ти? - відповів мені знайомий голос, який я дуже давно не чула.
- Так, Марино. - впевнено відповіла я.
- О ти мене впізнала? Вибач, що турбую, але мені потрібна твоя допомога.
- Так, звісно.
- Дякую, - тільки зараз я почула тривогу в її голосі
- Я буду чекати тебе у парку. На тому місці, де ми в дитинстві любили гралися.
- Добре, - відповіла Марина і кинула трубку.
***
Вчора я заснула пізно і зараз все моє тіло болить. В квартирі було тихо. Напевно, Марина ще спить.
Зібравшись, я написала записку сестрі і вирушила на роботу.
***
Дівчина бігла до будинку, що був перед нею. Здавалося, що втекла, тому збавила темп. Перейшла на повільну ходу. Вона біля будинку. Стукає у двері і вони плавно відкриваються. Він! Тепер від нього не втечеш. Він схопив її за руку. Здавалося, що зараз її зламає. Дівчина почала кричати.
Марина зіскочила з ліжка. Відчувала, що ледь-ледь дихала.
- Заспокойся. Це всього лиш сон, - сказала сама собі вголос. Проте знала, що це не допоможе. Цей сон сниться Марині знову і знову.
"Як добре, що я зараз у сестри" - подумала Марина. Побачила на столі записку взяла у руки читати.
«Доброго ранку Марино. Поснідай, бо я тебе знаю: ти можеш ходити цілий день голодна. Я не залишила тобі ключі - боюся, що ти втечеш. Холодильник повний. Захочеш поїсти, просто відкрий його. У моїй спальні ти могла помітити ноутбук. Можеш ним користуватися. Я прийду на обід. А це значить, що скоро побачимось. Люблю тебе. Оля».
***
Я ледве дочекалася закінчення робочого дня. Я знала - зараз потрібна Марині. Разом ми подолаємо усі негаразди - і її, і мої...
Комментарии
1.дує холодний вітер - все ж таки , дме.
2. у другому абзаці повтор дієслова "замерзла".
3.Вона дочекалась рідну сестричку, бо та для неї дуже дорога - спробуй усунути пояснення після "бо".. Воно не дуже доречне в даному випадку.
4.сестра досі мене не відпускала, ніби боялась, що може мене втратити - повтор особового займенника "мене". Попрацюй над цим.
5.- Спасибі, - шепотом промовила Марина - краще "прошепотіла"
6.Сестричка знову почала плакати. Я взяла свою сестру за руку і разом з нею переступила поріг - повтор іменника "сестра". Якщо ти говориш про сестру в першому реченні, зовсім не обов'язково вживати це слово знову в другому. Скористайся займенником.
7.лиш кивнула головою - лише хитнула головою
8.дібралися - дісталися
9.Ось ми і дібралися до моєї квартири. Я відкрила двері і відчула тепло свого куточку. - у другому реченні прибери займенник "свій". У першому ти вже вказала читачеві на те, що це твоя квартира.
10.не пили чай - не пили чаю
11.була в неї фальшива - просто "була фальшива"
12.Мені не дає спокою проблема Марини. Я знаю, вона так просто не розповість. Думки не дають мені спокою.
Прибери повтор.
13. кинула трубку
кинула слухавку
А загалом - нормально. Якщо трохи більше попрацюєш над мовою твору - все буде О'кей. Психологічні замальовки тобі вдаються.
Чекаємо на твої нові твори.
Тако є кілька зауважень до мовного оформлення. Насамперед, визначись з тим, від якої особи ведеться оповідь. А то починаєш ти третьою, а продовжуєш першою. На мою думку, ліпше вести розмову від образу автора, себто, третьої особи однини.
Також у першому абзаці в тебе виникла плутанина з часом : "Це був холодний зимовий день. Сьогодні йшов сніг". Усунь її.