Розташовано ректором МАЛіЖу, за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".
***
Мені подобаються танці, література. Займалася у школі сучасного танцю «Сіріус», вже два роки є членом Малої академії наук при Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Зараз я навчаюся в одинадцятому класі. Люблю читати твори сучасних авторів, зокрема Оксану Забужко, Галину Медвідь, Наталку Осипчук. Що подобається у їхніх творчості, то це уміння тонко передати найтонші порухи людської душі.
Пишу сама переважно оповідання, бо це той жанр, на мою думку, який може опанувати талановита особистість самостійно. Можливо, колись писатиму ще й вірші. Наразі спроби (ті, які роблю), потребують ще чіткішої роботи над римою та римуванням.
***
Маленька Настуся давно мріяла про ляльку Барбі. Одного чудового дня мама з донею вирушила до магазину. Дівчинка довго приглядалась до красунь, які в розкішному вбранні сиділи на полицях. Вибрати омріяну ляльку було нелегко. Продавець дружньо посміхалася до неї і пропонувала то одну, то іншу. Втім Настя зауважила, що ляльки мало чим різняться між собою: усі вони мали великі сині очі і трохи штучну усмішку. Мама порадила купити тендітну білявку в блакитному вбранні, і дівчинка погодилася.
Хто б міг подумати , що ця лялька цілковито полонить довірливе дитяче серце! Барбі ходила з Настею на прогулянки, сиділа з нею за столом і дивилась улюблені телепередачі. Дівчинці дуже подобалась струнка фігура Барбі, її довгі ноги, витончені руки, пишне волосся...
Врешті Настуся зробила висновок, що лялька набагато красивіша від неї. Зупиняючись біля великого дзеркала, яке висіло у спальні батьків, дівчинка пильно вдивлялась у його холодну поверхню.
Там вона незмінно бачила свою невисоку постать із подряпаними руками та збитими колінками, кругле обличчя з кирпатим носиком, довкола якого рясніли цяточки ластовиння, та руде неслухняне волосся.
Настуня мріяла про досконалу красу Барбі, а з дзеркала на неї дивилося сумне відображення похнюпленого дівчиська. Невдовзі мама зауважила, що її донечка дуже змінилася. Наче якась хмаринка набігла на її обличчя. Не сяяли більше вогники очей, зникла мила усмішка.
Якось, прибираючи на горищі, мама натрапила на невеличку бабусину скриньку. Майстерно вирізьблена невідомим митцем, скринька здавалася теплою на дотик, а її деревина ще й досі зберігала аромат хвої. Мама зазирнула всередину, очікуючи натрапити на якусь таємницю. Але скринька ховала в собі лише маленьке кругле люстерко з довгою ручкою. Поруч з люстерком жінка помітила пожовтілий від часу аркуш паперу, на якому охайним почерком було щось написано. Мама поспішила до Насті.
Дівчинка довго розглядала стареньку скриньку. її маленькі пальчики дослідили усі рівчачки складного візерунка. Нарешті вона несміливо торкнулася загадкового люстерка. Сонячний промінь, який зазирнув до кімнати, відразу ж потягнувся до його сріблястої поверхні і старовинне люстерко засяяло, наче маленька зірка. Дівчинка раптом подумала, що це люстерко приховує якусь таємницю, і їй забракло сміливості зазирнути в нього.
Натомість Настя звернула увагу на жовтий, наче осінній листочок, аркуш. Ледь помітно ворушачи губами, вона почала читати. В ньому було сказане ім'я дівчинки та йшлося про саме головне, що цінується в людині, про добре серце.
Настуся чомусь зовсім не здивувалася, що таємничий автор знає її ім'я. Вона обережно взяла до рук люстерко і міцно заплющила очі. Слова, написані на старому аркуші, бентежили її серце, але дівчинка й гадки не мала, як керуватися такою вказівкою. Занурена у свої думки, вона й не почула, що до кімнати увійшла мама. Настя розплющила очі, побачила маму і впала їй в обійми. У цю мить дівчинка відчула, що її, наче тепла хвиля, огортає ніжна материнська любов. В цю мить вона наважилася зазирнути в люстерко. У його глибині дівчинка побачила усміхнене личко, на якому сяяли щастям великі дитячі очі. Маленький кирпатий носик додавав йому веселого виразу, а золотаві цяточки ластовиння запалювали жаринки сміху в очах. Хіба могла зрівнятися з повною життя красою дівчинки холодна і штучна досконалість ляльки!
Відтоді, як Настуні відкрилася таємниця старовинного люстерка, вона зазирала до нього без сумніву і страху. Однак, перш ніж глянути, дівчинка завжди прислухалася до свого серця, в якому жила велика любов до батьків, до рідного краю, до вірних друзів. Ця любов надихала її, сповнювала душу радістю і світлом. А з прабабусиного люстерка до Настусі загадково посміхалася справжня маленька красуня, яка не тільки пишалася своєю вродою, але й тішилася красою світу, створеного Богом з любов'ю.
Комментарии
Дитяча література, Ліля, тобі , безперечно, вдається. Ти відчуваєш внутрішній світ маленької людини, "чуєш" слово. У творі немає мовних огріхів! А це свідчить вже про певний професійний рівень.
Порадували такі вирази. як "Наче якась хмаринка набігла на її обличчя. Не сяяли більше вогники очей, зникла мила усмішка","рівча чки складного візерунка".
Єдине зауваження щодо речення "Там вона незмінно бачила свою невисоку постать із подряпаними руками та збитими колінками". Ліпше "Там вона незмінно бачила свой подряпані руки та збиті коліна". Слово "постать" у більшості асоціюється з нетривким силуетом, у якому важко розгледіти конкретні деталі. Попрацюй над цим реченням і все буде чудове.
Продовжуй так і далі.
З нетерпінням чекаємо на твої нові твори.