1 1 1 1 1 (2 голосов)

Мало хто з нас, учнів, уявляє вчителів поза межами їх роботи. Нам вони здаються нудними людьми, що тільки й можуть говорити про навчання та свій предмет. Тому нерідко проявляємо неповагу до вчителів... А шкода.

Одного разу, коли я повертався додому з Києва, я потрапив в один поїзд зі своєю вчителькою Вірою Петрівною. Вийшло так, що не тільки в один поїзд, а ще й в один вагон й одне купе. Рідко трапляються такі речі, проте сталось. Вона поверталася від своєї сестри.

За вікном темніло, наступав час для цікавих розмов. Прослухавши історії інших пасажирів, що сиділи з нами в купе, отримавши замовлений чай у провідника та зробивши один ковток, Віра Петрівна розпочала свою розповідь. І хоч я вже бачив, що вчителі не тільки навчають у школі, все одно не очікував ТАКОГО.

«У мене був неймовірний чоловік. Разом ми об'їхали, напевно, півсвіту і що б не ставалося, я завжди була спокійна: за ним, як за кам'яною стіною. Різне бувало, айбо я, по життю оптиміст, завжди себе нормально почувала.

Була строгою, могла спокійно поставити одиницю навіть майліпшому учню, а коли щось не подобалось, відразу ставила «мінус». А чоловік мій, Іван Степанович, завжди говорив: «Не будь надто вимогливою. Навіть кить є хоч одна файна думка у творі, бодай одне речення, вже можна учневі ставити десятку. Він же старався». Він завжди захищав дітей, тим не менше дуже мене любив.

Це дійсно була фантастична людина. Завдяки йому у нас було багато вірних друзів, що завжди допомагали. Завжди. Можливо, зараз таких людей і не знайти. Світ разом з людьми міняється...».

Зробивши ще кілька ковтків свого чаю, вона продовжила:

«Я йому давала читати твори дітей. Він мав професійний зір на таланти: завжди говорив подібне до «З нього точно дашто буде», «Це пуста річ», «Ще трошки попрацювати». Він виховав покоління чудових людей, що ставали на ноги у важкому житті. Ще він мав нюх на брехню. Таку людину ніхто б не провів: мій чоловік завжди виводив брехунів на чисту воду. Иппен мало таких, тко може щось подібне.

Любила яскравий одяг, а коли хотіла одягнути щось чорне, то він жартівливо казав: «Носитимеш після моєї смерті».

Він також був скромним і вихованим. Завжди пропускав мене першою в машину, а сам заходив останнім. І завжди допомагав розвиватися молоді».

Вона знову трохи відпила, проте її пальці майже непомітно затремтіли... Напевно від утоми. Я зацікавився, тому слухав далі:

«Але він серйозно захворів. Це було зв'язане з онкологією, та зараз неважливо. Ми поїхали в Київ, щоб лікуватися. Проте лікарі однієї з тамтешніх лікарень не могли поставити діагноз і відправили в іншу. В іншій була та ж сама ситуація, але зробили операцію. Краще не стало, навіть гірше.

Ми переходили з однієї лікарні до іншої. З'являлись усе нові варіанти діагнозу, але справжній так і не знаходили. А чоловіку ставало все гірше. Врешті направили до угорського Дебрецену, куди ми і поїхали. На кордоні стояла величезна черга машин. Я мало не на колінах просила митників пропустити нас, кажучи про стан чоловіка. Вони таки пропустили.

Вже у закордонній лікарні я віддала всі діагнози докторам, аби вони вже відбирали. Ті ж сказали, що потрібен спеціальний препарат для визначення. Його можна отримати із Варшави та коштуватиме він кілька тисяч...

Не знаю, що би ми робили, кіби не друзі. Вони дійсно допомагали по максимуму та проходили з нами цей важкий шлях від самого початку. Інколи вони просто ставили гроші на стіл і йшли, щоб ми не віддавали їм і щоб не «заважати» нам із чоловіком. Усе-таки, му потрібно було майбулше моєї підтримки.

Коли препарат «прилетів» у Дебрецен, відразу почалася підготовка до нової операції. У цей час у лікарні відімкнули електрику. З чоловіком сиділа медсестра та заспокоювала, щоб він не розчаровувався.

Ще через дві години електрику знову ввімкнули і за півгодини лікарі зробили операцію. Проте результату не було: жоден із діагнозів не був вірним, а проблема була зовсім не в тому, що підозрювали доктори...».

Здалось, що у Віри Петрівни пересохло в горлянці, тож вона ще трохи випила чаю. Залишилось небагато, всі уважно слухали, і вона продовжила:

«Дізнавшись про це, я, отримавши дозвіл, на наступний же ранок прибігла до нього. Від нього нічого не приховувалось, він знав і розумів ситуацію, та від нього б і не змогла утаїти... Не плакала м, оби не засмучувати го. А вун сказав: «Подивися на сих бідних людей...». Я відказала: «Мені ніхто крім тебе не потрібен!», та він продовжував: «Ті діти, що лежать там, біля вікна, мають жахливі хвороби. Розумію, ще я, але за що дітям ці муки? За що?...».

Моя любов до нього зросла ще більше, хоча здавалось, що далі вже не було куди. Увечері він пішов...

Зараз і не уявляю, як ми могли стільки їхати, терпіти та бути витривалими...».

Промайнула ще одна вічність мого життя.

Також уперше спостерігав за чаєм, який п'ється вічність.

Я переконався у тому, що вчителі – кожний зі своєю долею, зовсім інакші, ніж мені здавалось.

Що життя тернисте, а сучасна медицина – поки не медицина майбутнього.

Проте ця розповідь залишила помітний відбиток у мені... і... я вдячний Вірі Петрівні.

30.04.12

Комментарии  

Соня
+1 #7 Соня 07 августа 2012
Досить добре.Молодець* )
MaLugoVase
+1 #6 MaLugoVase 14 июня 2012
Цитирую ісаєвич:
Васю, спасибі за добре слово про вчителя!

Нема за що. Я поважаю і люблю хороших учителів.
MaLugoVase
+1 #5 MaLugoVase 14 июня 2012
Дякую всім за відгуки!
-----

Спасибо всем за отзывы!
Александр Иванович, отдельное спасибо за более подробный разбор произведения. В ближайшее время поработаю над "Чаем" и обязательно учту Ваше замечание.

ДО РЕЧІ, ТВІР БАЗУЄТЬСЯ НА РЕАЛЬНИХ ПОДІЯХ, ЩО ТРАПИЛИСЬ ЗІ МНОЮ!
-----
КСТАТИ, ПРОИЗВЕДЕНИЕ ОСНОВАНО НА РЕАЛЬНЫХ СОБЫТИЯХ, КОТОРЫЕ ПРОИЗОШЛИ СО МНОЙ!
ПАПЧ
+2 #4 ПАПЧ 10 июня 2012
Да. Хорошо. Не обо всем, но вот об этом пару слов... Мне очень нравится, что автор осознанно, специально, как бы монтирует, собирает из фраз будто из кубиков этот свой рассказ. Вставленные в повествование перебивки со стаканом чая регулируют внимание читателя. То отпуская его внимание, то вновь возвращая в историю жизни учительницы. Славно.

Стакан чая, (название говорит об этом и умышленное многократное привлечение внимания читателя к нему) здесь это образ. Стакан объект показательный. Он очень обыденный. Его так просто выпить... Не зря говорят, что жизнь прожить не поле перейти. Пожалуй, стакан чая, это и есть здесь, в этом рассказе, то самое поле. Очень хорошо. Правда автору немного не хватает последнего финального возвращения к стакану чая. И поэтому работа с образом не завершена. Смотрим на то как построен рассказ: прямая речь учительницы - стакан чая; прямая речь - стакан чая, прямая речь окончилась - ... а что со стаканом чая?. Получилась прерванная последовательно сть.

Что учительница сделала со стаканом чая, досказав свой рассказ? :roll: Например, она могла в самом финале рассказа печально посмотреть на опустевший стакан и сказать: - Вот так и жизнь... Или что-то другое? От этого последнего появления в "кадре" стакана зависит очень много. Мы же помним, как О, Генри самым последним словом или действием в своем рассказе разворачивает повествование в совершенно неожиданном направлении...

Этот рассказ мне понравился еще и тем, что по нему видно, что автор не остановился, совершенствуетс я, принялся осваивать приемы ремесла. Преодолел, или преодолевает какую-то следующую важную ступень в своем развитии. И мне это очень радостно знать.
ісаєвич
0 #3 ісаєвич 08 июня 2012
Васю, спасибі за добре слово про вчителя!
topolenok
0 #2 topolenok 08 июня 2012
Согласна с Викой. Мне нечего больше добавить...
Ганночка
0 #1 Ганночка 08 июня 2012
Дуже зворушлива стаття. Молодець!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии

  • Контрасти однієї свідомості

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 23 апреля 2018
    Цікаве поєднання філософської прози і ...
     
  • Одуванчик...

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 21 апреля 2018
    Вірш гарний! Не закопуй мрію у землю.Кульбабу ...
     
  • Перша вчителька

    Маркіян Лехман Маркіян Лехман 20 апреля 2018
    Перша вчителька - завжди перша!
     
  • Одуванчик...

    Dik Dik 17 апреля 2018
    прям... хорошое стихотворение
     
  • Сорока - Білобока

    Olenochka Olenochka 15 апреля 2018
    Дуже цікава казочка
     
  • Рідна мова

    Olenochka Olenochka 15 апреля 2018
    Прекрасно описана повага до рідної мови в ...
     
  • Моє Міжгір'я

    shturman shturman 10 апреля 2018
    Щороку маю чудову можливість побувати на ...
     
  • Рідна мова

    shturman shturman 10 апреля 2018
    Прочитав віршик у якому вдало поєднано ...
     
  • Голуб світла

    Olenochka Olenochka 07 апреля 2018
    Дякую за хороші слова. Веселих Вам свят!
     
  • Голуб світла

    Ігор Дах Ігор Дах 06 апреля 2018
    З такими віршами, Оленко, можна сміло ...