1 1 1 1 1 (2 голосов)

Чоловік їхав в електричці до наступної станції, де мав пересідати на інший потяг. Він добирався з далекого від дому міста, де жила тітка, з дня народження якої і повертався єдиний племінник...

Настрою не було – чоловік тягнув тітчині гостинці - три великі повністю заповнені речами сумки; йому треба було робити декілька пересадок; він планував провести вихідні на фестивалі «Два дні поряд з горою», але не виходило... Чоловікові було наперед неприємним майбутнє велике товариство їдучих, та й узагалі будь-яке чуже товариство. Звали його Лука. Він нарікав долі за те, що нагородила його таким «дебільним» іменем.

Витягнувши газету «Рятівник», він, з обличчям ображеної на весь світ людини читав чергову статтю про врятування кота МНС-никами. Здавалось, працівники МНС самі кидали тварин на дерева, паркани і в каналізацію, щоби було про які героїчні вчинки писати в газеті.

До вагону заскочив спітнілий чоловік з важким рюкзаком і сумками, і, судорожно дихаючи, усміхнено привітався з єдиним їдучим у купе Лукою:

- Добрий день, дорогий мій друже!

- Добрий... - не змінюючи роздратованого погляду відповів йому наш герой, про себе думаючи: «Був добрий».

- Я такий радий, що хоч когось нормального зустрів!

- Чим же я такий особливий? – похмуро спитав Лука.

- Хе! В тому і прикол, що вже понад десять годин жодної нормальної людини не бачив, їдучи цими ***ськими поїздами, що, напевне, будуть снитися в кошмарних снах в затінках моєї бурної фантазії...

«Воно й не дивно, що такому «мудрецю» нормальні поїзди рідко трапляються. Ну чому я...» - міркував Лука. - «Нащо я здався цьому психу? Ще трохи буде приставати і пораджу йому йти під три чорти», - ось яке прийняв мудре рішення. Тим часом співрозмовник продовжував бесіду:

- До речі мене звати Нестор. Дивне ім'я, чи не так? А Вас як? І куди Ви їдете? Але, зрештою, щонайменше годину разом їхати, так що давайте на «ти», а не це пафосне «Ви».

Будучи неспроможним переварити таку кількість інформації швидко, розлючений Лука вигукнув:

- Слухай, у мене вже голова болить! Так що поговоримо якимось іншим разом...

Нестор замовк, і, зрозуміло, «якогось іншого разу» не було...

На зупинці Лука, відрубавши: «Не хворій і май щастя», вийшов із вагону та розпочав пошуки наступного, на який мав пересідати. Повезло: той був одразу навпроти. У вагоні, на подив, зовсім нікого не було. Але за хвилину до від'їзду у вагон зайшов бруднющий височенний тип з нестриженим волоссям. На його ногах були старі спортивки з дірками на колінах, голі стопи «вкривали» гумові тапки, під спортивною «абібасовою» курткою нічого не було, а на масному «кучерявому» волоссі була велика бейсболка. Губами він стискав зім'яту папіроску, а в руці тримав сітку, в якій щось бряжчало. Здавалось, це були численні скляні пляшки, в яких найчастіше купують прозору сорока-градуску... Новий гість сів прямо навпроти Луки. Закінчувалась дев'ята, сонце встигло сховатись за горизонтом.

Луці було доволі моторошно. Йому захотілося в туалет, але він боявся залишати свої речі, а якщо понести такий вантаж до WC і назад, то небезпечний візаві зрозуміє, що його побоюються. Нервозність перетворилась на легкий переляк, який помітив сусід. Останній недобре скривився. Очі Луки злипались від дрімоти, але як тут заснеш! У будь-який зручний момент підозрілий тип міг украсти всі речі. Приїхавши на чергову станцію, попутнники вийшли із вагону та розійшлися в різні сторони. Полегшено зітхнувши, Лука, дочекавшись прибуття потрібного поїзду і зайшовши до нього, поклав надоївши речі та відразу ліг спати. Та рано він радів: у вагоні з'явився новий пасажир.

Це був просто гігантського розміру колос, титан, атлант (називайте, як хочете) із цілком покритим шрамами обличчям. На руках чолов'яга мав чорні шкіряні рукавиці. На тіло був надягнеий масивний жилет, здавалось, броньований. Погляд у велетня був, наче в стерв'ятника, що вичікує здобич. Лука, крім утоми, був наляканий, нажаханий, але не хотів показувати цього свого стану другому пасажиру вагона. Проте останній здогадався про це та криво посміхнувся. Луці було не те що моторошно, навіть мурашки боялися бігати по тілу...

Єдине, що тоді радувало – так це, що попереду була остання його пересадка. Не спавши всю ніч, Лука все одно був щасливий, коли пересідав з поїзда на поїзд, затягнувши наостанок обридлі клунки. В купе сиділа одна людина.

То був чимось невдоволений, але приємного вигляду чоловік. Його обличчя майже не було видно із-за свіжого випуску газети «Рятівник», в якій він читав чергову статтю про врятування МНС-никами кішки. Йому здавалось, що працівники МНС самі кидають тварин на дерева, паркани та в каналізацію, щоби потім було про які героїчні вчинки писати у газеті. Щасливий Лука звернувся до гостя:

- Добрий день, дорогий мій друже!

- Добрий! – не змінюючи роздратованого погляду відповів чоловік, думаючи: «Був добрий».

- Я такий радий, що хоч когось нормального побачив!

- Чим же я такий особливий? – похмуро спитав другий пасажир вагона.

- Хе! В тому прикол, що вже понад десять годин жодної нормальної людини не бачив, їдучи цими ***ськими поїздами, що, напевне, будуть снитися в кошмарних снах в затінках моєї бурної фантазії...

- Через кілька хвилин Лука додав:

- До речі мене звати Лука. Дивне ім'я, чи не так? А Вас як? І куди Ви їдете? Але, зрештою, щонайменше годину разом їхати, так що давайте на «ти», а не це пафосне «Ви».

Пасажир вагона, вже надто сердитий і знервований відказав на те:

- Слухай, у мене вже голова болить! Так що поговоримо якимось іншим разом...

Він пішов в інший вагон, залишивши Луку самого.

Комментарии  

ПАПЧ
0 #1 ПАПЧ 18 июня 2012
Вася, ну что сказать РАССКАЗ получился. Это самый мастеровитый материал из тех, что я читал из твоих произведений. Сюжет держал меня. Кажется ты преодолел, или преодолеваешь следующую важную ступень - манипулируешь героями и обстоятельствам и, чтобы выстроить фабулу. При помощи сюжета, без авторского пафоса и нотаций высказал мысль. Молодец. И еще, конструкция рассказа легкая, лаконичная - отлично.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии