Розташовано адміністратором сайту МАЛіЖ за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет"
Пропоную у газеті "ГАЗЕТИЩЕ" відкрити нову рубрику: "ЛІРИКА ЖИТТЯ" для якої я підготувала наступну публікацію:
Джерела творчого натхнення
«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». — Так вважає Ліна Костенко — письменниця, яка увійшла в нашу епоху – моя незрівнянна муза. Я з великим захопленням читаю її скрізь: дома, у школі на перерві, перед концертами і перед конкурсними виступами. Люблю декламувати її поезії, беручи участь у щорічному Всеукраїнському конкурсі-фестивалі «Чисті роси», чи то під час проведення нами, маліжанами, будь-якого свята.
Гортаючи сторінки книги Ліни Костенко «Триста поезій», я ніби попадаю в кайдани незрівнянності і невагомості. Ці твори надихають мене на поетичний лад. З них, немов з невичерпної глибокої криниці, я дістаю художнє підкріплення літературного образу ліричного героя. Після цієї дози натхнення, яку надає мені її висока поезія, мені завжди пишеться якось по-справжньому, окрилено.
А ще черпаю найміцніші дози натхнення та наснаги з творчості улюблених митців слова. Від їх творів відходжу місяцями, а іноді й роками. Під великим емоційним враженням сиджу і перегортаю сторінки прочитаного. Я не люблю пусті слова, рядки. Якщо написане – чергова нова «мильна опера», закриваю книгу, бо вона не змінить мій світогляд, не відкриє загадки Всесвіту, не розкриє найпотаємніші куточки людської душі.
Ірландський письменник Джон Бойн у романі «Хлопець в смугастій піжамі» зворушив мене до глибини душі. Дружба народів – ось яка тема розвивається на сторінках роману. Хлопчику із заможної родини заборонили спілкуватись з новим другом, бо він – єврей, «ворог народів». А тато, спалював цілі делегації ні в чому невинної нації. І вийшло так, що його син, не слухаючи батьків попав на ту фабрику і згорів разом з «ворогами вітчизни».
Крики на весь світ матері, яка вдивлялась у дим згорілих євреїв і в тому числі її сина, що виходив із труб фабрики на фоні дощового неба. Сльози батька, що програв у цій політичній грі і став вбивцею свого сина, своєї єдиної кровинки, – свого найдорожчого щастя.
Закрила книгу з почуттям повного душевного катарсису та емоційного розчулення. Це відкрило світ з іншої сторони. Реальний світ жорстокості. Книга – не вигадка. Це факти з історії про євреїв, про вбивство тих, хто не твоєї крові. Там не було дружби народів. Я до останніх сторінок надіялась на краще. Та, співпереживаючи герою, ніби відчула на собі страхіття, крах людського серця.
Після цієї, я прочитала ще одну книгу світового значення. Роман американки Кєтрин Райан Хайд «Заплати наперед», вселяє надію спасти світ від жорстокості своєю ідеєю робити добро. Маленький хлопчик, створив систему і почав її рекламувати «Як змінити світ». І йому вдалось започаткувати план «Плати наперед». Суть в тому, що якщо тобі зробили добро, ти повинен зробити добро семи людям. Захоплююча історія зміни світу на краще. Теплі посмішки і спасенні серця не покидають моє бачення того, що в світі добра багато.
Ще одна більш доросла книга німецького письменника Бернхарда Шлінка залишила в моїй душі хвилюючі спогади. У ній описується кожен дотик, кожен подих і стук серця закоханих двох безумців, що задля свого кохання вийшли проти принципів суспільства. Дуже тонко письменник схвилював всі грані людських почуттів. З ним прозоро мислю і я.
Звичайно, українські класики, корифеї літературної творчості як Тарас Григоровича Шевченко, Іван Франко, Василь Симоненко, Василь Стус — вклали в мою свідомість запал боротьби за гідне майбутнє України. Вони вічні, безсмертні своєю відчайдушною спрагою до життя і нових часів.
Поезія – невмируща. Старим класикам на зміну, приходять інші. Я щаслива, що особисто знайома з Галиною Могильницькою, нашою землячкою, твори якої я також люблю декламувати. Ця поетеса пише від щирого серця... Про її непередбачену долю розповідає нам атмосфера, що панує «між рядками» її нової книги «З непам'ятні прикликана судьбою». Так — це автобіографічна книга, якій судилося вийти у світ через багато років. Як у своїй пісні-присвяті «Найкращій жінці на ЗемлІ» до сімдесятиріччя цієї геніальної поетеси, людини, жінки, матері — дуже гарно сказала наша Марія Іллівна :
З непам'ятні прикликана судьбою,
Донька своєї рідної країни.
Повінчана із радістю й журбою,
Несла в душі любов до України...
Завдяки нашому керівникові, ми багато знаємо письменників-земляків: Олексу Різниченка, Володимира Гараніна, Дмитра Шупту, Валентина Мороза і багато інших. Шкода, що не маємо змоги ближче познайомитися. У нас дуже маленьке приміщення. Зараз для нас, членів Малої Академії літератури і журналістики, Жовнір Михайло Васильович, депутат Одеської обласної ради, наш опікун — готує приміщення, де ми зможемо проводити творчі вечори. Це так приємно, посидіти в дружньому колі письменників, послухати їх високі поетичні слова, почитати власні поезії і почути на них живу критику. Ми — початківці так чекаємо на це і віримо, що це буде в скорім часі.
Мені випала нагода познайомитися з Василем Шклярем, як з непересічною особистістю і бути присутньою на презентації його нової книги «Чорний Ворон», а потім на його творчій зустрічі, яка відбулася в Одесі, ми придбали цю книгу, яка стала вибуховим відкриттям усвідомлення того, як важко виборювали незалежність України справжні патріоти, яких ще досі не визнали героями .
Поезія – невмирущі слова, якими колись або тепер горить вся моя душа. Живу, вишиваю словами на чистім аркуші паперу, неначе хрестиком на білій канві. Нові ходи, нові засоби, нові погляди, і, звичайно, час – удосконалюють мою творчість.
«Поезія несе в собі колосальні інформаційні навантаження. — наголошувала під час проведення майстер-класу Ангеліна Оборіна Львівська поетеса,—Це ритмічно організоване мовлення, що постало на основі конкретно-історичної версифікаційної системи і є відмінним від прози»
Павло Тичина :
Як не горю — я не живу.
Як не люблю — я не співаю.
Але цього я ще не знаю,
Бо завжди я — як полум'я.
Олександр Олесь:
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
«Не в одних віршах поезія, – підкреслює Ангеліна Оборіна, – Вона розлита скрізь, вона навіки коло нас. Погляньте на дерева, на це небо, на поля, на все – вона звідусіль із нами. Поет дійсно творить чудеса, управляючи словами, римуючи і думаючи. Тому в мене виникла ідея виявити дітей, які люблять поезію, красу рідного слова, небайдужі до добра та милосердя, поважають минуле рідного краю, країни і запропонувати їм викласти свої думки, мрії та сподівання на папері. Бо саме в дитинстві зароджується уважне й проникливе ставлення до рідної природи, до рідної мови, до народних традицій, – до всього найкращого, що живе в нашому народі.
Поезія розвиває фантазію, вчить дитину творити, працювати над собою, мислити. А головне – вірити в себе!» А потім вона нам подарувала свій вірш-настанову «Кредо поета» :
Будь завжди справедливим.
Зупиняють – йди дальше.
Будь реально-чутливим –
Не піддайся ти фальші.
Маєш гостру ще зброю,
Слів в запасі багато,
Будь готовим до бою –
Бийся мужньо, завзято.
«Часто, навіть досить часто, біографію поета, його життєву позицію можна зчитати з його віршів. Тому, що поезія найдоступніше і найправдивіше відображає погляди та почуття, які переживає митець, – звернулася до нас, юних поетів-початківців, Ольга Царицанська. – Поет дуже загострено сприймає все, що відбувається як в навколишньому світі, так і в особистій долі. Виношує це в своєму гарячому серці, шліфує в своїй вразливій душі, а потім кладе римованими рядками на папір. Так народжується її величність Поезія — мереживо слів, музика душі».
Моя різнопланова літературна діяльність виражається в поезіях, які надають мені сенсу у творчому житті.
Я щаслива, що за досягнення значних успіхів у сфері культури і мистецтва у номінації "Літературна творчість" (поезія) мені було призначено Стипендію голови Одеської обласної державної адміністрації.
Я пишу не лише вірші, а й прозу, зокрема публіцистичну, газетні статті проте найбільше полюбляю поезію. Свій невеликий поетичний доробок я назвала «Забракне слів, коли душа шепоче». Адже ніщо не викаже, не передасть, не висловить те, що перевертається і живе там, всередині, у душі.
Вслухайтесь у свої бажання, у мерехтіння кожного вашого подиху. Коли говорить душа – мовчіть. Нехай тихенько шепоче вам ночами все, чого набралась, чим переболіла, чим живе.
Комментарии
Не знала, что так красиво Вселенная по-украински называется - "Всесвіт"...
«Хлопець в смугастій піжамі» - да, сильно...
В общем, статья мне очень понравилась.
Ахах:)) Плюс за коммент)