Твір додано адміном МАЛіЖу
(Розповідь про маму)
Яскрава зірка так ясно світить у темному небі, простягає свої промені в темну долину, якою пробираюся. Кожного разу, коли натикаюся на перешкоди, вона освітлює мені путь і допомагає йти далі. Коли сходить сонце і зірка зникає, стає так самотньо й сумно, бо нестерпно болить душа й рветься туди - до сивої ластівки...
Коли знову настає ніч, усе меркне. Прямую безкінечною стежкою життя, де знову й знову натикаюся на перешкоди. А зірка допомагає йти далі, не здаватися.
А ось, нарешті, манливе світло, до якого тягнуся рукою. Та мене зупиняє зірка, просить повернутися, але я не спиняюся, спішу вперед безтямно.
Щойно я доторкнулася до світла - упала у дикий вир жалю й обману. Але ж це було світло! Яскраве, тепле, приємне!? Чому воно обернулося чорною безоднею?! Тепер зрозуміло, чому зірка не хотіла відпускати мене, чому так просила залишитися... А я не послухалася її. Хоч стільки разів зірочка освітлювала мені дорогу й рятувала від перешкод!
Знову бреду темною стежкою життя. А поряд - світло. Нехай не дуже яскраве та барвисте, але справжнє. Те світло, що дає мені зірка, безцінне, бо воно справжнє й ніколи не згасне для мене... Світло Мами!
