Розташовано Адміном МАЛіЖу

Сонце, засліпивши тебе, змусить прокинутися й відчинити вікно. Спросоння, ледве розплющивши очі, ти зачаруєшся неймовірною красою, яка наче підіймає туди, до хмар.
І ось ти вже серед них. Летиш на подив птахам, що шугають зовсім поруч. У голові пульсує думка: уперше, уперше я так близько бачу лелеку. Зграя пташок, що пролітала поряд зі мною, утворила ключ, який плавно й майстерно виробляв карколомні трюки, непідвладні звичайному літаку.
Вітер дув в обличчя, і здавалося, що я вже частина блакитно-білого неба, пронизаного жовтогарячими променями сонця. І я вже не летіла, а обережно прямувала веселкою, яка вела мене до річки.
Ось і земля. І вже зовсім не той небесний вітер дмухнув на мене. Цей вітер був лісовим! Дивовижні хвойні дерева творили неперевершений аромат разом із лісовими квітами. Течія швидко несла річку за обрій, колишучи на хвилях косяки великої риби.
Я знову подивилася в небо... А там - хмари. Незвичайні, бо кожна з них - це шедевр, створений природою і фантазією. Он та хмара - це зайчик, якого побачила маленька дівчинка. Вона впустила своє морозиво й довго плакала. А побачивши зайчика, витерла сльози й посміхнулася.
А на оцю хмару дивляться двоє закоханих, але розлучених відстанню людей. Обом стає тепліше навіть від того, що дивляться на одну й ту саму хмару, схожу на серце.
Вітер знову подув в обличчя - і мене понесло швидко-швидко через ліс, веселку й хмари. Розплющивши очі, я зажмурилася: сонце засліпило й нагадало, що це був лише мій сон. Але який прекрасний!
Я відчинила вікно й поглянула на хмари: он та, що нагадує зайчика, ось у формі серця. То невже це був тільки сон?

Комментарии  

+1 #1 MaLugoVase 03 сентября 2014

Так подобається... хмари. Про них складно написати негарно. Власне, тому і відкрив цей матеріал.
Твір щирий такий, світлий
Удачі автору

Обновить список комментариев

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.