1 1 1 1 1 (1 голос)

Кожна людина народжується на світ для того, щоб залишити якийсь слід на землі. В кожного з нас своя доля, кожному призначені свої випробування, і ніхто не знає, що чекає нас в майбутті. Але з дитинства ми проявляємо деякий нахил до тої чи іншої праці, тобто в нас з'являється улюблене заняття. Тут і справджується ідея сродної праці Григорія Сковороди. Саме на прикладі філософії цього мудреця я хочу висвітлити тему актуальну на всі часи, а саме проблему роботи (праці), яка залишається після нашого буття на землі. А що взагалі означає термін «сродна праця»? Ну, на мою думку, відповідь слід шукати в самому слові. «Сродна» - «с роду», тобто «з народження». Отже, сродною працею можна назвати роботу, від якої людина отримує задоволення. Це те, до чого в людини лежить душа, без чого неможливо уявити життя. Г. Сковорода, великий філософ, з дитячих років звик допомагати своїм батькам. Щастя, що ця допомога давала йому справжнє задоволення, бо його батьки — звичайні селяни — змогли вказати дитині на те задоволення, яке може приносити праця заради власного добробуту. Пізніше усе пережите в дитинстві Г. Сковорода висловив у своїх творах, та власній філософській теорії. Він навчав, що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградації насамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить його беззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму, нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншим порухам людського серця. На жаль, тогочасне суспільство зовсім не зважало на природні нахили людини. Коли дитина народжувалася в бідній селянській родині, майже упевнено можна було сказати, що все своє життя вона працюватиме на землі. Коли ж дитина з'являлась на світ в родині ремісника, вона також, скоріше за все, ставала ремісником, переймаючи від батька його професію, те саме стосувалося духовенства тощо. У східних країнах, зокрема в Індії, протягом багатьох сторіч існував кастовий поділ суспільства. Наприклад, були ремісники, торговці, воїни, духовенство. Отже, дитина від народження не могла змінити своєї кастової приналежності, змушена була з малих років пізнавати часто нецікаву для себе справу. Але що робити, коли син воїна не має бажання братися до зброї, прагне життя спокійного і усамітненого, має хист до мистецтва. Або коли майбутній церковник знаходить розраду і щастя в щоденній праці на землі, в створенні чогось матеріального, у відчутній допомозі людям? Відповіді на це питання не було. Звісно, в українському суспільстві такого явного поділу за кастами не було, проте ця проблема поставала дуже гостро. Григорій Сковорода помітив таку несправедливість і обміркував шляхи її подолання. Він дійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне — хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен буде займатися своєю сродною працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням. Письменник настійно твердив, що праця є природною потребою кожної людини. Без праці людина не може мати щастя і морального задоволення. Робота дає суспільству матеріальне і духовне багатство. Але праця, твердить Сковорода, мусить бути вільною. Кожний громадянин суспільства має працювати за покликанням, за нахилом і обдаруванням виконувати посильну і доступну йому «сродну» працю. Тільки тоді всі люди будуть рівними, щасливими. Сковорода також підніс вимогу самовдосконалення. Він засуджував тих, хто «високо вгору дмется». Ідея сродної праці, що її висловив Григорій Сковорода, була по-справжньому новаторською для тогочасного йому суспільства. Можливо, вона навіть у чомусь змінила його лад, але, за великим рахунком, все лишилось, як і було. Дуже жаль, що і зараз часто ми зустрічаємо людей, що займаються «не своєю справою» з примусу або в гонитві за грошима та суспільним статусом. Я думаю, таким людям варто було б звернутися до творів Г. Сковороди, уважно прочитати їх та переосмислити своє життя, доки ще не пізно... Інакше вони так проживуть життя марно, не залишивши свого сліду на землі. Правильно підмітив І. Вишенський: «Робота – це те, що залишається після тебе». А живемо ми один раз і потрібно брати від життя все, займатися тією справою, працею, до якої лежить душа. Треба шукати своє місце в житті, завжди щось робити, чимось займатись – саме тоді сродна праця ввійде в твоє життя й завжди приноситиме гарні плоди. Бо «ніщо не втрачено, якщо не втрачено все,» - саме таке життєве кредо ми можемо перейняти у філософа, поета, педагога Григорія Сковороди.

Комментарии  

Ольга Царицанська
0 #4 Ольга Царицанська 24 ноября 2014
Чудова повчальна стаття.
Luba
-1 #3 Luba 20 ноября 2014
"....живемо ми один раз і потрібно брати від життя все, займатися тією справою, працею, до якої лежить душа. Треба шукати своє місце в житті, завжди щось робити, чимось займатись – саме тоді сродна праця ввійде в твоє життя й завжди приноситиме гарні плоди."

Первая часть предложения точнее могла б так звучать - давать жизни - людям все. А то как то потребительски немного.

А когда автор говорит "всегда что-то делать.." то можно подумать, что без разницы что делать лишь бы всегда ЧТО-то делать. Это тоже мне кажется не точно...

Да и это... если сродная работа от рождения, то может не делать что-то а прислушаться к себе, чтоб понять к чему ты склонная от рождения...

А так мне понравилось произведение
ісаєвич
+1 #2 ісаєвич 20 ноября 2014
Марія МОЛОДЕЦЬ!
Ігор Дах
+1 #1 Ігор Дах 19 ноября 2014
Марічко, -ставлю ВІДМІННО

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии