Розташовано Адміном МАЛіЖу за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет"
В маленькій темній кімнатці на кріслі, при світлі каміну сидить старий чоловік. Його волосся давно посивіло і сил у нього вже не так багато. Проте, він пам’ятає себе молодим, високим, хлопцем сповненим амбіцій та віри в майбутнє. Саме тоді - 40 років назад, він вперше покохав. Вони зустрілись влітку. Дівчина в легкій, рожевій сукні полонила його серце одразу. Саме її погляд запам’ятався йому найбільше: пронизливий, ніжний і водночас холодний. В її очах він бачив море під час шторму - неспокійне та тривожне. Пізніше виявилось, що вона навчатиметься разом з ним. Вони подружились. Разом ходили на пари та готувались до іспитів. Він твердо вирішив для себе, що розповість про свої почуття. Сьогодні він купив її улюблені ромашки і пішов до неї додому. Це був її День народження.
- Вітаю.
- Дякую. Маю тобі дещо сказати. Я їду в інше місто, до тата. Ми більше не побачимось.
- Шкода…- це все що він міг вимовити зараз.
- Ти щось хочеш сказати?
- Ні, нічого. Його серце краялось на маленькі шматочки. Але, як він думав, вже нічого не змінити… Вона вийшла з кімнати і серед тиші ледь чутно почулось невпевнене:
-Я кохаю тебе. Але цього ніхто не почув. Можливо, ті три слова, які сміливо прозвучали б у правильний час, змінили б все їхнє життя. Вона так і не здогадалася про його почуття.
Комментарии