Розташовано Адміном МАЛіЖу за відсутності у автора доступу до мережі "Інтернет"
Сутеніло. Червоне сонце вже почало влягатися за обрій і готувалося до сну. Ми з мамою тільки-но повернулися з поля. Мені зохотілося ще трохи побути надворі й помилуватись теплим літнім вечером. Я присів на лавочку, що стояла під хатою, і думками перенісся у своє дитинство... Так сталося, що батько покинув нас, коли я був ще зовсім малим. Тому моє виховання цілком лягло на тендітні материні плечі. Через це вона навіть звільнилася з роботи. Мама була для мене найрасивішою людиною на той час: середнього зросту, з гарною поставою, кароока, з пишним темнимм хвилястими косами. Її глибокі очі завжди світилися добротою і ласкою, а її голос звучав для мене як найкраща мелодія. Мої спогади перервав мій друг, який запропонував мені піти на річку. У матері було якесь погане передчуття, тому вона була проти. Та ми все-таки вмовили її. Тож ми, посідавши на велосипеди, гайнули на річку. Дорогою зустріли ще одного товариша і втрьох поїхали наввипередки. Друзі скрикнули від жаху. Я насилу підвівся. При спробі поворухнути лівою рукою, відчув хрускіт і різкий буль в ключиці. Зібрався з духом і нагадавши собі, що я мужчина і повинен бути сильним, сів на велосипед і таки доїхав додому. Тут сили полишили мене і я знепритомнів. Отямився я вже на лікарняному ліжку після операції. Виявилось, що у мене перером лівої ключиці. І тому весь мій лівий бік був у гіпсі. Поруч сиділа моя мама із заплаканими очима. Глянувши в ці очі, я зрозумів, скільки болю завдав їй, і винувато прошепотів: «Пробач мені, мамо...». Я згадав, як відчайдушно вона не хотіла мене відпускати на ту злощасну річку і ще раз переконався в чутливості материнського серця.
Комментарии
Образ матері спливає у творах майже у кожного з авторів порталу.
І ось ще один. Чудовий опис образу матері від щирого сина. Ця міні-повість написана любов’ю, висвітлена усіма барвами синівської душі, синівської любові.
Виріс син і добре знає, кому завдячувати. Особливо пам'ять про це потрібна на порозі у велике життя.
Іншим був би світ, якби в ньому жили і творили такі, як Владислав Лазорик. Щасливої Тобі життєвої дороги!