1 1 1 1 1 (1 голос)

Дворідний братик Миколка, якому півроку, сидить у мене на колінах, посміхається і щось «гугукає» (говорить). Єдине, що я второпав, це «Так» (навіть «Тя»). Оце і є його перше слово.

- Маркіяне, а ти пам'ятаєш своє перше слово? – запитує тітонька Іра, мама Миколки.

- Звісно, що пам'ятаю! – гонорово відповідаю і тут же посміхаюся, бо це – жарт.

Але, як розповідають батьки і бабуся Леся, моїм першим словом було не «мама», «тато», «баба».., а «Це». Так я скорочував кличку нашого пса-здорованя Цезаря.

Бабуся Леся (знову ж, з її розповідей) брала мене на руки, підходила до Цезаря і повторювала:

- Це – Цезар, наш песик Цезар. Цезар, Цезар...

Потім розказувала мені віршик:

«А хто бачив в Маркіяна
Той багатий двір?!
Перший – півник з острогами,
Мов лицарський звір.
Мила киця, що на собі
Має сіру масть.
Песик Цезар -
Маркіяна скривдити не дасть!».

Віршик, звісно, у піврічному віці я не повторював, але слово «Це» (Цезар) таки вимовляв. Пес-здоровань розумів мене з півслова і «цілував» (лизав) мої п'яти.

...А песик Цезар мене справді скривдити не дасть!

Комментарии  

MaLugoVase
0 #4 MaLugoVase 26 января 2015
Красиво
Ольга Бучек
0 #3 Ольга Бучек 22 января 2015
Захоплююча і цікава розповідь. Молодець!
ісаєвич
0 #2 ісаєвич 22 января 2015
Така тепла, цікава розповідь з власного життя не залишить байдужим жодного читача.
wolodumur kowaluk
+1 #1 wolodumur kowaluk 21 января 2015
Прочитав із великим захопленням і побачив у цьому невеликому за розмірок творі гарний почерк юного митця. Пиши завжди, якщо пишеться, а у тебе Тарасику, добре це виходить.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии