Дворідний братик Миколка, якому півроку, сидить у мене на колінах, посміхається і щось «гугукає» (говорить). Єдине, що я второпав, це «Так» (навіть «Тя»). Оце і є його перше слово.
- Маркіяне, а ти пам'ятаєш своє перше слово? – запитує тітонька Іра, мама Миколки.
- Звісно, що пам'ятаю! – гонорово відповідаю і тут же посміхаюся, бо це – жарт.
Але, як розповідають батьки і бабуся Леся, моїм першим словом було не «мама», «тато», «баба».., а «Це». Так я скорочував кличку нашого пса-здорованя Цезаря.
Бабуся Леся (знову ж, з її розповідей) брала мене на руки, підходила до Цезаря і повторювала:
- Це – Цезар, наш песик Цезар. Цезар, Цезар...
Потім розказувала мені віршик:
«А хто бачив в Маркіяна
Той багатий двір?!
Перший – півник з острогами,
Мов лицарський звір.
Мила киця, що на собі
Має сіру масть.
Песик Цезар -
Маркіяна скривдити не дасть!».
Віршик, звісно, у піврічному віці я не повторював, але слово «Це» (Цезар) таки вимовляв. Пес-здоровань розумів мене з півслова і «цілував» (лизав) мої п'яти.
...А песик Цезар мене справді скривдити не дасть!
Перше слово
- Информация о материале
- Автор: Маркіян Лехман, 14 років - Червоноград, Україна
- Просмотров: 1058
Комментарии