Йдемо з татом приміською алеєю, де росте багато яблунь.
- Ці дерева, - почав розмову тато, - садив наш клас на уроці трудового навчання. Поділилися на пари і працювали: хтось ямку викопував, хтось воду підносив, хтось підтримував деревце, а інший загортав землю. Я садив разом зі своїм другом. Раділи, що всі яблуньки прийнялися. А тепер бачиш, які вони високі, розлогі!? Кожен у своєму житті має посадити дерево, а ще – виховати сина…
І тут тато пригорнув мене до себе.
- А які саме ти садив яблуні? – запитую.
- Куди там! – махнув рукою тато. – Добре не пам’ятаю. Це було понад тридцять років тому. Я тоді навчався у восьмому класі, як ти тепер.
- А, може, твій друг пам'ятає?
Тато на мить замовк. Схилив голову, а далі сумно промовив:
- На жаль, він уже не скаже. Загинув у молодому віці. Сталася дорожня аварія. Кажуть, що Бог забирає кращих…
Я більше нічого не розпитував. Здогадався: ці яблуні для тата, як пам'ять про його друга…
Щоліта вони щедро родять. За так, задарма роздають людям свої плоди. Самі яблука кислі, бува, як вкусиш, то очі на лоб полізуть, але їх збирають на компоти. Такі добре втамовують спрагу у літню спеку. Мама не раз пече з них смачні пироги.
Пам'ять про татового друга
- Информация о материале
- Автор: Маркіян Лехман, 14 років - Червоноград, Україна
- Просмотров: 1304
Комментарии
«І тут тато пригорнув мене до себе.» Скільки інформації в цьому реченні! Тут і те, що батько дорожить сином, і те, що сина є за що поважати, і те, що вони розуміють один одного, і те, що син колись зробить, напевно, щось подібне…
Та й взагалі Маркіян показав, що вміє працювати з інформацією. Гарна робота!
"Тато на мить замовк. Схилив голову, а далі сумно промовив",
але оповідка бере своєю щирістю та прозорістю. Коли автор передає свою власну характеристику яблукам - "самі кислі, бува, як вкусиш, то очі на лоба полізуть..." - це мимоволі змушує уявити цю картину та посміхнутись. Тож мені сподобалось)