Прийшла довгождана весна. Після довгого зимового сну оживають дерева, кущі, трави. Заграли легеньким сріблом ніжні вербові "котики". Під легеньким подихом вітру загойдалися сережки ліщини - і легкою хмаркою поплив у свіжому повітрі її легенький пилок. Не встиг зійти з глинястого пагорба сніг, як на ньому з'явилися золотисті суцвіття мати-й-мачухи. Дерева ще не вкрилися листям, а в степу й на лузі вже розквітають первоцвіти.
Тануть сніги від пестощів перших промінчиків сонця. Мільйони паростків тягнуться до цього життєдайного світила, бажаючи ласки. Вони не думають про люті морози, холодні вітри, людську жорстокість.
Усі: і білоцвіт весняний, і підсніжник звичайний, і пролісок дволистий, і шафран Гейфеля - простягають свої пелюсточки до сонця, такого яскравого і ніжного, як мати.
А поруч прагнуть здійнятися до неба й інші первоцвіти. Такого дива, як сонечко, вони не бачили, бо лише щойно з'явилися на світ Божий. Але ж чули від старших про нього, готувалися до зустрічі з ним. Мріяли, як у погожу днину своїм промінням пеститиме їх весняне сонечко, вмиватиме білосніжні пелюстки дрібний дощик. І не страшний тоді буде їм колючий сніжок, що лякатиме час від часу.
Поважні дуби й сосни поскрипують та дивуються, хоробрості своїх маленьких приятелів. А вночі малята-первоцвіти міцно засинають під скрип дідуганів, іноді прокидаючись від сильного вітру.
Буває таке, що й не спиться. І тоді є час помріяти, помилуватись яскравими зорями у такій безмежній безодні. "Хто вони, ці зірочки? Чимось схожі на сонце, але такі далекі, чарівні і зовсім не гарячі, - думають, пильно вдивляючись у далечінь, ніжні створіння. - Про що думають, чим живуть? Незвідані й далекі вони лише сяють і спостерігають за нами. А хто це такий величний і найбільший? Невже братик Місяць? Але ж чому він такий холодний? Намагається залити своїм сяйвом галявину, та, на жаль, це йому не вдається, бо крислаті дерева своїми кронами закривають нас, і тому ми бачимо краєчком ока лише його ріжечок!"
Досить часто у ліс приходить один чоловік. Він оглядає усіх, відламує сухі гілки дерев. Первоцвіти запитали у Старого Дуба: «Хто це»? І Дуб відповів, що це лісничий, він тут головний, забороняє нищити нас. Трохи далі, за соснами, в'ється маленька стежка, а по ній інколи проходять гарно вбрані люди. Вони не можуть бути лісничими, бо надто гарно вдягнені. Квіти знову запитали Старого: «Хто це»? І той відповів, що це власники землі, на якій ми живемо.
У життя первоцвітів завітало нещастя. Одного дня прийшли люди і стали оберемками зривати квіти. Тендітним рослинам хотілося кричати, і вони кричали та благали про допомогу. Та ніхто не чув їхнього крику.
Яскраві весняні квіти серед сухих трав і торішніх листків не залишилися непоміченими. І ось уже в руках «любителів» природи букети підсніжників, медунки, ряски. Знищуючи надземну частину, люди завдають рослині великої шкоди - без листків вона не зможе відновити запас поживних речовин у своїх підземних коморах - цибулинах, бульбах. Настане мить - вони виснажаться. Наступного року весняний килим не буде вже таким багатим.
Ще більшої шкоди завдають ті, хто викопує рослини разом з підземними частинами, зменшуючи природні запаси, призводячи до непоправних втрат. Первоцвіти на власні очі бачили людську байдужість і жорстокість. Тому й не дивно, що вони стали їх боятися і зрозуміли, що перед ними вони беззахисні.
Нам відомо, кожний вид чимось цінний, і якщо не сьогодні, то в майбутньому наука може відкрити його корисні властивості. Але ж він може загинути, якщо непродумано проводити меліоративні роботи, безконтрольно вирубувати ліси, неправильно застосовувати отрутохімікати. У приміських зонах природі завдають шкоди люди, які зривають рослини з квітками, руйнують автомашинами рослинний покрив. Безпорадні рослини втрачають свою здатність самооновлюватись. Усе менше стає рослин з красивими квітками, особливо тих, що цвітуть навесні. Рідкісними стали проліски, сон-трава, підсніжники. Усе далі від міста відступають конвалії.
Таким чином, дорослі та діти повинні дбайливо ставитися до природи, охороняти первоцвіти. Ми не маємо права позбавляти їх життя, адже це Божий дар для всього людства.
Бережіть первоцвіти
- Информация о материале
- Автор: Ольга Бучек, 13 років - Червоноград, Україна
- Просмотров: 6674
Комментарии
твір дуже актуальний! Любімо квіти