Мешканців міст аж ніяк не здивуєш тим, що голуби підлітають близько до людей, сідають на плече, беруть корм з рук, навіть «вимагають» нагодувати їх, довірливо заглядаючи в очі. І все ж, погодьтесь, спостерігати таке дуже приємно. Особливо, коли люди відгукуються на пташині прохання, частують пернатих, чим можуть.
Ось і наш балкон облюбувала пора сивих голубів. Обоє схожі, мов дві крапельки води. Тож назвали їх Сивульками. Вже майже рік вони щодня прилітають до нас. Спочатку сідають на підвіконня, заглядають через вікно у кухню, перевіряють, що роблять господарі квартири і чи є вони вдома. А якщо когось побачать, то стукають дзьобиками у шибку, просять їсти.
Чи я, чи мама, чи тато, побачивши їх, виходимо через гостинну на балкон і залишаємо у тарілці цій парі щось попоїсти. Здебільшого підгодовуємо крихтами хліба. Щоправда, не відмовляються Сивульки і від гречаної каші, котлетки, ковбаски… І взимку, і влітку, коли вже довкола достатньо корму, вони таки чекають на наші гостинці. На жаль, брати їжу з рук не хочуть, бояться. Але, думаю, це – лишень питання часу.
У наших голубів (саме так називаємо Сивульок) навіть почав працювати біологічний годинник. Зі школи я приходжу приблизно в один і той же час. Тільки сяду обідати, а голуби – тут як тут, стукають у шибку. Доводиться ділитися обідом…
Нагодую пташин, поспостерігаю за ними, навіть добре слівце промовлю до них – і радісно стає на душі.
