Червоне сонце ще навіть не ззійшло з-за обрію, а лише послало на землю перші промінці, однак усе довкілля вже сповнилося пташиним співом. У селі першими схід сонця привітали горласті півники, розбудили господарів – час до праці!
Сьогодні я сам зголосився вигнати корівоньку на пасовисько. Бабуся, мов та ластівка, встала ні світ ні зоря, щоб подоїти нашу Молю. Допоки протер очі, на столі вже стояло горнятко свіжого молока.
Жену корівоньку на луг і милуюся красою кроєвидів. Голова аж паморочиться (це – в доброму розумінні) від аромату квітів, трав, просто запаху літнього ранку… Ось високо на дереві, з гнізда, з подивом заглядають на мене лелечата. Ні, ще вагаються злетіти. Хай підростуть.
Над пасовиськом хвилями, то вверх, то вниз, літають жайворонки. З чагарників верболозу долинають співи солов’їв, але на такі зворушливі, як у травні. Це, очевидно, молоді соловейки пробують свої голосочки.
Поки корівонька п’є воду з ріки, милуюся ластівками, які стрімко «шугають» над водоймою, вправно, спритно ловлять комах. Зумисне поспостерігав: вчора, коли сонце вже зайшло на відпочинок, сутінки обняли землю, ластівки ще літали над нашим селом. Вранці, коли сонце ось-ось тільки мало піднятися, а вони вже літають. Тож чи сплять ластівки?..
Ген за рікою, на луках, з першою зорею стали до праці косарі. «Коси, коса, поки роса». Їхні силуети ледь випливають із сивого, молочного туману. Десь серед них і мій дідусь – вправний косар!
- Вертай додому, козаче! – гукає до мене сусід-пастух. – Я сам твою корівоньку піджену до стада. На тобі торбину, йди та уважно дивися під ноги, назбираєш печериць. (Так у нас називають шампіньйони).
…Майже місяць безперервно падали рясні дощі. Земля достатньо набрала вологи. А гриб таке любить. Тож печериці пробилися на світ не в пору рано. Вкриті срібною росою білі шапочки грибів, наче посміхаються до мене і просять: «Бери у торбину…».
Один гриб, другий, третій… І так назбирав торбину.
- Де ти барився? – питає бабуся, коли ступив на поріг хати. – Заснув по дорозі? Казала ж тобі: так рано не вставай!
А я мовчки, із задоволенням показую грибні трофеї…
Комментарии
Дуже імпресіонистичн о. Крім того, помітно, що над твором працював, "шліфував" його, аби довести його до такого стану, що ні до чого й придертися
Маркіян уже добре знає сільський побут та звичаї, любить і милується усіма барвами природи. Про це дізнємося, читаючи чудовий "Літній ранок" з його"...сутінки обняли землю..."; «Коси, коса, поки роса»; "...мій дідусь – вправний косар" та іншими ізюминками.