Коли Адам і Єва були вигнані з раю, то мусили самостійно турбуватися про своє життя і добробут. Потерпаючи від холоду, дощів та інших негод, чоловік і жінка побудували собі хижину із соломи та дерева.
Адам обробляв землю, а Єва займалася домашніми справами.
Одного разу жарина із вогнища впала на солому і запалав нестримний вогонь. Люди почали гасити пожежу, але полум'я розгоралося ще більше, пожираючи оселю перших людей.
Побачив це лихо Господь і звернувся до тварин: «Чи бажає їм хтось допомогти?». На те відповіла кішка: «Необачні люди, хай собі горить та хижка. Побудують нову». Віл також не поспішив на поміч: «Я великий та незграбний. Аж поки дістануся місця – залишиться лиш попіл». І змії сказали своє слово: «Хіба люди для нас щось добре робили? Чому ми повинні їм допомагати?» Горобці також не згодилися: «Який дим! Яка пожежа! Ми зовсім маленькі і безсилі. Біда буде, як крила обпалимо».
Кожна звірина знайшла собі відмовку і, мабуть, так і згоріла б хатинка Адама і Єви, якби смілива птаха-лелека не кинулася на порятунок.
Пташина чимдуж замахати білими крильми і зрештою загасила вогонь. Лише потім відчула гострий біль. Лелека попекла свої розкішні білі, мов перший сніг, крила. Тепер їх краї стали чорні, як вугілля.
Бог оцінив самопожертву птаха і нагородив її дивовижною здатність захищати оселі від пожеж та інших негараздів. Подякували люди лелеці за допомогу і відтоді зав'язалася між ними міцна дружба. З тих пір селяться ці гарні птахи біля наших домівок, захищаючи їх від бід.
Комментарии