Одного разу задивився Дмитрик на свою кімнату. Нудно! Ліжко, письмовий стіл, крісло, шафа, килим на підлозі та якісь "дивні" шпалери. "Не можна так більше жити! Потрібно змінюватися!" – твердо вирішив хлопець і почав "ремонт". Покликав свого кращого друга – Миколу. Разом хлопці почали вирішувати, що і як змінювати. Сперечалися півдня, погодилися не в усьому, але зійшлися в одному – зміни потрібні кардинальні.
– Ну що, починаймо?! – запропонував Микола.
– Отож! Давай! – відповів Дмитро з ентузіазмом.
І почали. Меблі витягти з кімнати у хлопців не вистачило сили, тож "дуже обізнаний" Дмитро вирішив накрити їх. Ні пакетів, ні газет великих розмірів не знайшлося! Згодилися і мамині журнали, і татові брошури. Ще проблемне питання, де хлопці знайшли фарбу, але шпалери квацювали завзято. І лише коли одяг уже був не просто брудний, а зіпсований, знайшли кухонні фартухи. Ой яка гарна стала підлога! Особливо враховуючи той факт, що фарба була та ж, що й розводи на стінах, а почали майстри не від кінця кімнати, а від входу...
Гадаєте, довга праця? Гадаєте, клопітка робота? Можливо! Але як пояснити це мамі горе-дизайнера? Прийшла жінка з роботи й одразу відчула запах фарби... для автомобіля! Так-так, саме для автомобіля! Тато придбав нещодавно, аби перефарбувати машину...
Пройшовши далі, Оксана Борисівна помітила кросівки майстрів, а далі й їх самих. Втомлені друзі сиділи на підвіконні, помираючи від нудьги. Меблі були огороджені від "свіжопофарбованої" підлоги та стін тоненьким шнурочком. Але саме в ту мить, коли мама зайшла, хлопці злякалися. Микола смикнувся та зачепив шафу. І все б нічого, але відкрилися дверцята й уся білизна, усі речі благополучно вивалилися на підлогу. Зовсім не важко було зрозуміти бідну Оксану Борисівну! Слів просто не вистачало:
– Що... це... таке?! – якось розгублено спитала жінка.
– Мамо... – почав було Дмитро, але Микола його перебив:
– Ремонт!
– Ремонт, значить?! Ну ось що, майстри-дизайнери! Як тільки фарба автомобільна висохне, злазите звідтіля й починаєте все прибирати! – емоції Оксани Борисівни були змішаними.
Години через п'ять прийшов Ігор Сергійович. І гарно, що зустріла його дружина, а не діти, які, втомившись сидіти на підвіконні, натягли на ноги щось на кшталт підковдри та наволоки, які й без того вже прилипли до підлоги.
– Привіт, тату! Добрий день! – привіталися Дмитро і Микола.
– Ну, по-перше, не день, а вечір, а по-друге, у тому, що він добрий, особливо для вас, я дуже сумніваюся! – нерви Ігоря Сергійовича були не такими міцними, як в Оксани Борисівни...
Вечір. На кухні сидять троє: хлопчик років десяти, жінка та чоловік, очевидно, батьки дитини. Незрозумілі нікому, крім них, вигуки лунають квартирою. Незакінчений експеримент дуже скоро переросте у ремонт.
Справжній!
Бажання Дмитра здійснилося!..
Комментарии