Як тільки маю трохи вільного часу, вибираюся до лісу, що розкинувся відразу за нашим Червоноградом. Перейдеш по підвісному мосту через річку Західний Буг - і наче опиняєшся у диво-казці, де все промовляє до тебе своєю мовою: пташиним співом, шумом верховіть дерев, шепотом трав, сюрчанням коників-стрибунців, дзюрчанням струмочка... Тільки уважно слухай і намагайся зрозуміти кожен звук. Люблю ліс будь-якої пори року! Він завжди втаємничений і прекрасний.
Взимку "познайомився" з білочкою. Частенько зустрічав її біля однієї і тієї ж сосни. "Познайомовся" - гучно сказати. При моєму наближенні вона рудим вогником втікала на дерево. На вершині сосни побачив дупло звірятка, а поряд на сучках і гілочках - акуратно і надійно, щоб вітер не здмухнув, - настромлені гриби. На снігу під сосною не раз лежало лушпиння з ліщинових горіхів. Все це - білчині запаси.
Якось вирішив почастувати її солодким печивом. Знаючи, що з рук не візьме, залишив шматочок печива біля дерева, а сам пішов у лісову гущавину. Через годину повертався тією ж лісовою стежиною. Гостинця не виявилось на місці. Так і хочеться вірити, що ним поласувала саме знайома білочка.
Весною, коли з'явилося вдосталь іншої поживи (адже білки харчуються навіть личинками, равликами), "приятельку" я вже не зустрічав. А ось гриби ще висіли на дереві. Очевидно, забагато запаслася на зиму. Але ці запаси не пропали даремно. Їх хапали чорні ворони. Навіть дивно, що птахи їдять сушені гриби.
...Про добру, вправну господиню у народі кажуть: "Запаслива, мов та білочка". Бо у такої компотів, варення, джемів, маринованих, сушених грибів та всього іншого вистачає від сезону до сезону, та ще й залишається. Отож з кимось може поділитися.
Комментарии