"А дівчина-горлиця до серденька горнеться..."
(З української народної пісні).
Літній ранок. У міському парку на лавчині сидить дідусь з онуком. Старенький, почепивши на носа окуляри, читає свіжий номер газети, а хлопчик, років шести-семи, ласує морозивом. Я сів біля них скраєчку лавчини, очікуючи на свого друга Юрка, аби домовитися піти ввечері на рибалку.
- Дідусю, але ж гарно й невгамовно вокрують голуби, - звертається до дідуся внук. - Так як ти мене вчив, якщо уважно прислухатися до них, то можна почути у пташиних голосах: "Дідусю, бабусю, дідусю, бабусю...".
- Так, Андрійку, - відповідає дідусь. - Але це не голуби, а горлиці... Їх часто плутають, не розрізняють.
Ось тут ми вже обоє здивувалися з хлопчиною (Андрійком).
- Розкажіть про горлиць детальніше, - прошу дідуся.
- Гаразд, хлопці, слухайте, - погодився він і почав свою розповідь...
Голуби і горлиці майже нічим не відрізняються, однак горлиці більші від голубів, голос у них грубший, "басовитіший". Горлиця завжди має на шиї "намисто" - смужку чорного пір'ячка, бува, що у два-три ряди, і горлиця завжди сивого кольору. Оселяються вони часто поряд з голубами, "приятелюють" з ними, але гнізда лаштують на деревах і ніколи з голубами не створюють пар, так само, як і горобчик з синичкою, хоча взимку харчуються з однієї годівнички, ночують, рятуючись від морозу, під однією стріхою.
Я подякував дідусеві за вельми цікаву і пізнавальну розповідь й уважно придивився до горлиць й голубів, що бігали по асфальту навколо лавчини, вишукуючи крихти чи ще якусь поживу. Справді, горлиці більші та ще й красуються "намистом", яке не у кожного голуба є.
- А те, що вони безперервно видають своїми голосами: "Дідусю, бабусю...", - продовжив дідусь, - то цим попереджають про негоду, наближення дощу.
- Отож, рибалку нам з другом доведеться відкласти, - подумав я, і не прогадав...
