З-поміж усіх свят церковного календаря якось по-особливому люблю новорічно-різдвяні, з їхніми колядками, щедрівками, посіваннями-віншуваннями, ялинкою і дідухом та, насамперед, урочистими Богослужіннями у церкві... Мине одне Різдво Христове, а я вже з нетерпінням чекаю приходу наступного. Коли пишу ці рядки, то не так вже й багато часу залишилося до нього.
Один Святий Вечір запам'ятався особливо. Я з батьками гостював у дудіся і бабусі у селі. Помолившись, з першою зорею сіли вечеряти. Ласий до солодкого, відразу "накинувся" на кутю. Зрештою, з неї починають святу вечерю. Інших дванадцять страв мене майже не цікавили. Батьки і дідусь з бабусею махнули рукою. Повір'я: на Святий Вечір дитину не можна сварити, картати. Вечеряли у старій дерев'яній хаті, що слугує кухнею і коморою. Воно тут якось затишніше, більш традиційно, постають картинки сивої давнини. Надворі сніг по коліна, мороз тріщить і малює на шибках кришталеві квіти, а у старенькій дерев'яній хаті тепло-тепло. Весь день горіла піч, бабуся і мама клопоталися біля неї, щось готували, я ледь встигав носити дрова.
Після вечері всією сім'єю стали колядувати. Тільки доспівали першу колядку, як озвався цвіркун, та так, що аж ледачкуватий кіт на припічку відкрив очі. Трапляються ж дива у Різдвяну ніч! Цвіркун ожив від тепла й затишку, прокинувся посеред зими. Десь заховався між дерев'яними брусами і балками, у щілині, й собі вирішив посвяткувати.
Тоді, ще семилітнім хлопчиною, я був певен, що цвіркуна розбудив Новонароджений Ісусик, аби привітав Дитятко Боже, господаря і господиню, їхніх дітей і внука зі Святим Вечором, Різдвом Христовим. І тепер хочеться вірити у цю різдвяну казку. А, може, воно й справді так?!.. Вірте! Головне - вірте!
Та як би там не було, тільки ми стали співати наступну колядку, як цвіркун враз замовк, наче прислухався до людських голосів. Завершили спів, настала його черга. І почалося: то ми колядуємо, то звучить різдвяна пісня цвіркуна. Сюрчить насамовито! Така маленька комаха, а такі звуки видає! Якось веселіше стало на душі від цього співу, всім додало радості. Хоча, на Святий Вечір, завжди має панувати радість. Інакше бути не може!
Зумисне вимкнули світло, але свічку на столі не загасили. Цвіркун почав ще дужче виспівувати. Ніч, темрява, місяць чи зоря (в цьому образі - свічка) - це його стихія. Цвіркун - нічна комаха.
- Ой, завтра буде відлига, потепління, якщо цвіркун так голосно сюрчить, - прокоментував дідусь і не помилився, бо добре знає прогностичні прикмети.
Й справді, йдучи вранці до церкви, відразу відчули відлигу після міцного морозу.
Комментарии