Теплий ранок. І знову сонечко стрічає новий день. Я прокинулася з усмішкою на обличчі, бо знаю, що сьогодні свято. У моєї бабусі Марії День народження.
Усією родиною ми поїхали на дачу. Садок наш милує око розмаїттям дерев. Тут і яблуні, і груші, і сливи, і персики, й абрикоси... Коли дивлюся на них, то здається, ніби вони вже поважного віку і хочуть розповісти мені якісь цікаві історії, легенди давнини. Хатинка – прекрасне місце для відпочинку. Вона ховає від спеки та дощу, приймає всіх стомлених від праці під свій захист. Але здалеку вже не видно хатинки, бо дерева стали такі високі, розлогі, що цілком закривають її. А город – душа радіє. Плоди праці моїх невтомних бабусі та дідуся ніжаться на сонечку, мліють в обіймах його лагідного проміння.
Я зі своїми братиками вирішила погратися. І так натомилися, що не знали, куди подітися від тої спеки. Але Бог допоміг нам і одразу ж накликав вітер. Хоча він був теплим, проте дуже сильним, бо гойдав дерева, наче дітей у колисках. Їхній шум видавався музикою. Так, справді, це музика природи.
Згодом ми продовжили гру. Поки мої брати передавали один одному квача, я вирішила десь заховатися. Біжу, а вітер підганяє, у спину штовхає. Уже минула город. А далі – поле. Безмежне поле... І раптом сталося диво... Від побаченого я завмерла. Вітер схилив золотисте колосся, і воно гойдалося, ніби співало. Це було так ніжно й мило. Я забігла в пшеницю і присіла. Моє волосся розвівав уже не вітер, а лагідний вітерець, який ніби бавився із золотими колосочками. І я відчула себе справжньою українкою, до безтями закоханою у рідну землю.
Ця мить незабутня. Цей подих вітру, цю красу пам'ятатиму завжди. Я б довго ще сиділа там, проте брати вже знайшли мене. Усі милувалися цим видовищем. День минув чудово. Кожен отримав порцію позитиву. Задоволені та щасливі, ми повернулися додому.
Комментарии
Спасибі!
Проте шукай небагальні закінчення творів. Інтригу тримай. І буде ще цікавіше.