Звичайним суботнім ранком пан Адам сидів на дивані з чашечкою міцного еспресо та відпочивав від буденної метушні, переслідувань, судів (бо працював приватним детективом), як раптом задзвонив телефон. Телефонувала жінка, яка представилася Віолеттою і, плачучи, стверджувала, що її чоловік, Костянтин, зраджує, тому їй потрібна негайна допомога. Справа була клопітка, тож Адам не дуже хотів за неї братися, тим паче у вихідний. Але сльози бідолашної жінки його переконали. Тому вони домовилися зустрітися сьогодні о 12 в кафе «Лілея». Чоловік швидко зібрався та, прицмокнувши, допив уже холодну вранішню каву.
На місце зустрічі детектив приїхав без запізнень, хоча Віолетта вже чекала на нього за одним із столиків. Привітавшись, вони з клієнтом відразу перейшли до справи. Зі слів жінки детектив зрозумів, що Віолетта заміжня років зо три, дітей не мають, але стосунки в сім'ї товариські та відкриті. Костянтин, чоловік Віолетти, бізнесмен – у нього є мережа туристичних бюро, тому часто літає за кордон чи їздить в інші міста, щоб налагодити справи. Але останнім часом дружина часто не може додзвонитися чоловікові, він почав цікавитися речами, яких досі зовсім не помічав. Коли Віолетта розпитує про відрядження, бізнесмен швидко змінює тему. Із собою вона принесла деякі дані про Костянтина, номер авто та свіжу фотографію підозрюваного. Також повідомила, що завтра чоловік вирушає у відрядження. Поговоривши про подробиці, вони розійшлися.
О 06:15 за київським часом Адам вже сидів у машині та чекав на «жертву» біля будинку. Костянтин швидким кроком рушив до авто. Підозрюваний покружляв містом, тому детективу довелося бути вкрай обачним. Але ось машина Костянтина зупинилася біля вишуканого будинку. До авто вийшла приємна брюнетка середнього віку та дівчинка років 5. Мала була копією Костянтина – ті ж очі, так само неслухняно кучерявиться чубчик… Оце так поворот! Майже не довелося нічого розслідувати! Детектив, насунувши капелюха на очі, зробив пару знімків. Жінка з дівчинкою сіли до авто.
Можна було б вважати справу розкритою, але природнє чуття підказувало Адаму, що не все так просто. Він завів мотор та рушив слідом за щасливим сімейством, яке прибуло до елітного розважального центру для дітей на декілька годин. Дівчинку передали вихователю, а Костянтин із брюнеткою рушили до сусіднього ресторану та замовили сніданок. Адам покрутився, схопив папку і швидким кроком підійшов до адміністратора дитячого закладу. Він завжди знав, яке враження справляє на жінок, тому увімкнув свою осяйну посмішку й промовив:
– Доброго дня, мила пані! Я підлеглий пана Костянтина, і мені потрібно терміново передати йому ось ці папери.
– Доброго дня! – промовила дівчина – і її щічки ледь почервоніли.
– Пан Костянтин щойно пішов, ви можете знайти його в ресторані навпроти.
– О, чудово, дякую. А він тут донечку свою залишив? – запитав Адам і не забув посміхнутися.
– Донечку??? О, ні, Аманда не його донька.
– А, ну звісно, звісно, – Адам швидко закінчив розмову, щоб не пошитися в дурні та не викликати підозру.
– Ще раз дякую і до побачення.
Детектив швидко рушив у бік ресторану, щоб виглядало так, ніби він і дійсно збирається говорити з Костянтином. А сам, зайшовши всередину та побачивши дивну пару за столиком, повільно пішов до них, вибрав столик позаду та замовив каву. Розмова точилася тихо, але деякі уривки фраз дали зрозуміти Адаму, що тут коханням і не пахне. Детектив вже збирався було йти, але раптом він почув від Костянтина: «Я не хочу, щоб історію моєї матері знову піднімали всі газети».
Таким чином, підказку було отримано й Адам вирушив у центральну бібліотеку. Там, обклавшись газетами та журналами, на сторінках яких зустрічалося прізвище сім'ї Костянтина, детектив зайнявся кропіткою роботою.
Через декілька днів Адам призначив зустріч Віолетті та передав їй конверт з паперами. Тремтячими руками молода жінка відкрила його й зблідла.
Її коханий походив із сім'ї видатних науковців. Але мати Костянтина дуже юною закохалася та народила його всупереч волі батьків. Кохання розладналося й молода мати кинула хлопчика на бабу з дідом, змінила прізвище та подалася світ за очі. Хлопчик зростав веселим, дружелюбним, але ніякого хисту до наукових справ не виявляв. Коли дідусь з бабусею померли, залишивши Костянтину гарні статки, він вирішив відкрити власну справу й дуже вдало нею керував. Але одного дня мати-зозуля з'явилася до покинутого сина та оголосила про свої права на спадок. Вона аргументувала все тим, що тепер у неї є ще донька, яку потрібно виховувати. Так Костянтин дізнався про існування Аманди – сестрички, якій 5 років і з якою вони схожі як дві краплини води. Спочатку Костянтин хотів щиро допомогти матері, незважаючи на образу за дитинство. Але згодом зрозумів, що матері дівчинка зовсім не потрібна, бо вона використовує її лише задля збагачення. Адже перед цим вона здала крихітку до дитячого притулку! Таким чином, Костянтин затіяв судову тяганину, щоб удочерити сестричку. І в цьому йому допомагала директорка притулку, адже вона була доброю жінкою та хотіла щастя своїм вихованцям. Віолетта плакала за столиком, а детектив пив каву та думав, яке тільки дивне життя.
…Минуло півроку. Віолетта пила свіжий ананасовий фреш, сидячи на балконі, аж раптом дитячі ручки закрили її очі.
– Хто? Хто? Вгадай! - Віолетта засміялася.
– Ну, можливо, зайчик?
– Ні!
– Котик?
– Ні!
– То, може, це наше янголятко?
– Вгадала, вгадала! - Аманда поцілувала жінку в щоку, схопила печиво та помчала в кімнату. На балкон вийшов Костянтин.
– Доброго ранку, люба!
– Доброго! Оце все дивуюся, ну чому ти не зізнавався мені про Аманду раніше?
– Я боявся, що ти її не приймеш і почнеш докоряти мені проблемами сім'ї…
– Тобі доведеться до кінця днів спокутувати цю образу, – сказала Віолетта й надула губки.
– Так, кохана, – відповів Адам і сумно похилив голову. Тоді Журавленки глянули одне одному в очі й весело засміялися.
