1 1 1 1 1 (0 голосов)

Краплі дощу біжать по шибці старого вікна. Вже холодна кава стоїть на покритому товстим шаром пилу столі. В кожній краплинці ми бачили чорно-білий космос, який зливається з тінню падаючих зірок. Почуття перемішалися з ними в старій склянці.

Чи будемо знову, загорнуті в ковдру, дивитися записане на касету життя, так і не в змозі нічого вдіяти? Як завжди, разом, подумки домальовувати нездійсненні кольорові мрії… Чи довго це триватиме? Можливо вічність, а можливо нескінченність… Світло, камера, мотор! Стоп, знято?

Чи правильно підібране амплуа? Місце, час, всесвіт? Момент, який ставить відлік на паузу в наших понівечених думках. Я знаю, коли це! Не хвилюйся, нас тоді немає…

Ми розщеплені на атоми та перемішані з космічним пилом. Десь там, в іншому вимірі шукаємо кращої долі. Блукаємо коридорами ілюзорних побажань… Невиправні дурники!

Ми досі віримо у щастя… Незнане. Дивне. Яскраве… Воно м’яко крокує поруч з ними, змушує прокидатися раніше за сонце, гуляти вночі під світлом міських ліхтарів, кохати і бути коханими.

Щастя, зі смаком солоної карамелі. Те саме. Що спалює наші картини на бетонній підлозі та розмальовує стіни багатоповерхівок…

Час допити холодну каву!

Давай залишимо кінець фільму на потім…

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии