Казка
Давним-давно років тому, в одному невеликому прикордонному місті жив купець Михайло. Одного разу, коли Михайло переправлявся через кордон, щоб попасти на ярмарку в сусіднє велике місто, між прикордонними стовпами помітив він перо. Таке собі звичайне перо. Підняв його і зблизька розглянув: воно було чорне і блискуче. Купець заховав знахідку в кишеню і пішов далі. Час летів дуже швидко. Сонце стояло в зеніті. Гарячі промені віддавали жаром. Михайло зголоднів.
– Та й попити б не мішало, – подумав він.
І тут раптом перед ним з’явилися столи, на яких було повно м’яса, овочів, фруктів ще й вина. Михайло так смачно поїв, що відразу відчув, як крадеться до нього на м’яких лапах сон. А тут ще звуки музики чудові.
– Це ліра чи арфа?– запитав сам себе. Варто було б послухати. Давно не чув такої музики. Миттю це бажання сповнилося. Але сон не відступав. Тоді Максим загадав вигідне широке ложе. Ось вже лежить наш купець у ліжку та й мріє з заплющеними очима:
-А якби я мав замок з високими вежами, а охороняли б його хоробрі воїни...
Ледве Михайло розплющив очі, а перед ним пишна будівля. Відкриваються ворота, ряди воїнів кланяються в пояс, проводжають у кімнати. Ось і високий престол. Купець залазить на нього й думає:
-Не гріх бути володарем життя і смерті!
Тільки йому ця думка промайнула в голові, як все його багатство зникло, а сам жадний купець перетворився в камінь.
Комментарии
А жаднючому купцеві так і треба. Твоя казка потрібна, як ліки, хворим на жадібність. Чекаємо від Тебе нових казкових пригод. Удачі!