У діда й баби була внучка. Звали її Марійкою. Незабаром вони занедужали і скоро померли. Дівчинка залишилася сама без жодної опіки. Позбирала все своє добро, завернула в невеликий клуночок та й помандрувала в світ шукати щастя.
Іде та йде. Коли бачить при дорозі собаку. А такий він був обдертий та худющий, що аж хотілось плакати. Не довго думаючи, Марійка вихопила з клунка останній шматок хліба та покришила собаці.
- Тобі він більше потрібний, а мені допоможуть добрі люди.
Іде далі. Вечірній холод починає дошкуляти. Коли бачить, під тином сидить хлоп’я в одній сорочечці, а трясеться від холоду, як осика. Марійка обтерла крадькома сльозу, зняла з себе свитку та подала хлопцеві.
- Тобі вона більше потрібна, а мені допоможуть добрі люди.
Та й пішла далі лісом. Тернове гілля щораз чіплялося її червоних чобіток. Раптом наскочила на чиїсь босі ноги.
- Ти хто? Чому тут сидиш? – запитала Марійка.
- Я дочка бідної вдови, іду за лікарем до хворої матері, але тернина так подерла ноги, що не можу далі йти.
- Візьми мої чоботи, вони тобі більш потрібні, а мені допоможуть добрі люди, – сказала Марійка та й роззулася.
Почало сутеніти. Марійка зупинилася серед лісу, присіла під кущем. Раптом із неба почали падати зорі. Розсипаючись по траві, вони ставали блискучими, золотими монетами. Дівчинка не могла надивуватися. Вона зібрала золоті монети і вже не бідувала до кінця життя.
Марійка і золоті зорі
- Информация о материале
- Автор: Дарія Данилець, 13 років - Перемишль, Польща
- Просмотров: 1330
Комментарии
Але Ти, Даринко, своєю чудовою казкою, розгромила усю мою страшилку-філос офію.Тобі це вдалося, бо червоною ниткою у твоїй казочці проходить Основний Закон Творця: "Люби ближнього, як сам себе".Одне застереження у мене є. В кінці казки Марійка вийшла жадібною - забула про хлопчика та дочку бідної вдови і не залишила їм жодної монетки. Якщо зі мною погоджуєшся, то можна так: "Вона взяла кілька монет і вже не бідувала до кінці життя, адже золоті монети були зіркові". Дякую за казку! Хай щастить!