1 1 1 1 1 (6 голосов)

На Міжгірщині живе один із найповажніших старожилів краю – трьохсотрічний дуб. Багато його діток – жолудів щороку вкривали землю. Але зараз уже і сила не така, і роки. Тільки троє діток з’явилося: Жо, Лу, і дівчинка Ді. Жолудь на ім’я Лу дуже сильно хотів подорожувати. Й нарешті йому поталанило.
Одного літнього дня вперше за два місяці подув вітер. Невеличкий вітерець. Але сили для того, аби здути бодай жолудь, вистачило. І ним був саме Лу. Наш шукач пригод Лу.
Вітер поніс його на джип, який проїздив по дорозі повз дуба.
- Бувай, батечку! – прошепотів Лу. – Я ще повернуся – додав він, сказавши не зовсім правду, бо він хотів зажити побільше пригод.
Лу побачив гарний двоповерховий будинок, потім швидко появилась лінія горизонту. Аж нарешті за двадцять хвилин вони завернули і поїхали до міста. Там зупинилися біля якихось воріт з вивіскою „Зоопарк”.
- Виходьте, мамко, Юрку і Катю.
- А Юра пристає, мам, скажи щось йому!
Мама помахала вказівним пальцем Юркові. Лу дочекався, коли сім’я бухне дверима автівки, і скотився до капелюшка дівчинки. Хлопець, якого звали Юра, був кремезним юнаком десяти років, а Катька близько п’яти. І вони пішли. Лу озирався навкруги.
Спочатку вони побачили озеро.
- Тут нічого немає! Нічого! Це зоопарк, чи що? – невдоволено заверещала Катька.
- Тихо-тихо! Дивись: крокодили.
Тварина, яка виявилася крокодилом, підняла свою голову, довгу, як зелений циліндр. Вона кинулася на перегородку. Якби не ця перепона, крокодил би зняв голову з Катьки разом з капелюхом і, звісно, Лу.
Далі було ще цікавіше. Лу побачив довгу тварину, що лізла по пеньку, слона, жирафу, макаку, папуг, птахів-сковородок, тигрів, лисиць, черепах!...
Потім вони на тому ж джипі повернулись назад у той будинок, який Лу бачив на самому початку поїздки. Це був дім Катьки і Юрка. На галявині біля будинку Катя зняла свого капелюшка. Лу скотився на м’яку землю і раптом опинився у покинутій нірці. Земля пахла травами і тремтіла в очікуванні благодатного дощу. Маленькому Лу стало сумно, але він ще довго пам’ятатиме цю незвичайну подорож. Хтозна, може, він стане Великим деревом, нащадком старезного дуба, і в його кроні ховатиметься пустотливий вітер.

Комментарии  

ПАПЧ
0 #9 ПАПЧ 09 апреля 2015
Спасибо за добрые слова, NinaMal!
NinaMal
+5 #8 NinaMal 07 апреля 2015
Нашла в читальном зале эту сказку. Это первое произведение Васьки Малышки, размещённое на этом сайте. Разместил его Штурман. После этого Вася узнал о сайте, заинтересовался и начал сотрудничать. Тогда ему было 11 лет. А сейчас уже минуло 16.Вот так пробежало время. Приятно, что первая размещённая сказка была замечена, и сразу появились комментарии. Папч тогда ещё и не знал, кто это Вася Малышка. Может, Василина?))) А тут оказался целый Василь, который сейчас уже разговаривает глубоким баритоном... Хочу сказать, что сотрудничество и активная работа на сайте невероятно много дала для становления творческой личности, стала отличной школой журналистики, литературы и развития множества иных качеств. И главное - это люди, с которыми свела судьба на сайте. Думаю, что многие творческие связи пройдут через всю жизнь. Они уже оказали огромное влияние на выбор жизненных ориентиров. Спасибо за сына!
ПАПЧ
+1 #7 ПАПЧ 02 декабря 2010
Специально перечел произведение. Конечно, мне трудно уловить те миниатюрные зазоры и нюансы, которые дает читателю безупречное-сов ершенное знание языка, я так хорошо украинский язык не знаю, но всё таки мне показалось применение таких твердых слов, как "бухнули" уместными здесь. Дело не в слове, просто сама конструкция предложения "сім’я бухне дверима" мне кажется несколько неловкой. Хоть и допустимой. По аналогии: отряд звякнул ложками, класс грохнул крышками парт и тд.
Ну, а Катька, это Катька. Автор пробует играть авторским отношением к персонажам: то он ироничен, то нет... и поэтому постоянно меняет дистанцию приближения к персонажам - и там где они почти ему свои, он переходит на домашнюю Катьку...
MaLugoVase
+2 #6 MaLugoVase 02 декабря 2010
Шановна пані Ангеліно!
Дякую Вам за увагу до моїх творів та за слушні коментарі. Однак, я не згоден з деякими з них. У Закарпатті слово "мамка" - ласкаве та ніжне, воно подобається мені та моїй мамці. Мені здається, що інколи можна користуватись різкими, а подеколи й грубуватими словами, щоб підкреслити емоції або характер персонажа, аби було цікаво читати. Я не люблю читати та писати "під солодкуваті" твори. Зізнаюся, що я багато і швидко пишу, але не дуже люблю працювати над твором та інколи ліньки доробляти твір:-). А цю казку я написав два роки тому, коли мені було 10 років. Мені здається, що я зараз пишу краще. Ще раз спасибі за увагу!
З повагою, Вася.
Оборіна
0 #5 Оборіна 02 декабря 2010
Твір сам по собі і ніби вдалий, але, Васильку, мені не сподобалися твої грубі слова: мамко, бухнули, заверещала, а що то за тварина; Лу побачив довгу тварину, що лізла по пеньку, слона і т.д.Подумай над цим реченням.Не називай дівчину Катькою. Фу, як грубо! Цей твір можна було б цікаво розвинути і завершити. Думаю, що ти постараєшся.
Олька Шебела
+1 #4 Олька Шебела 02 октября 2010
Мені сподобалося.... ))))) гарна, легка і цікава казка)))
Таня
0 #3 Таня 05 августа 2010
Не "бухнули", а "грюкнули".
ПАПЧ
+1 #2 ПАПЧ 04 августа 2010
Сподобалася мені ця казка. Грамотно записана. Чи все-таки сама придумала?
shturman
+1 #1 shturman 02 августа 2010
Дуже добре, коли автор використовує реальні факти. У Міжгір'ї є могутній дуб. А ось скільки йому років сказати точно ніхто не може. Одні говорять, що йому 200 років, другі-300. І добре, що не став зосереджуватися на цьому талановитий юний прозаїк. Він пішов іншим шляхом - захопився фантазією. І як на мене у нього доволі це все цікаво вийшло. Не вірите? Прочитайте самі. І напишіть свої враження, міркування. До роботи!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии