У зеленому, мальовничому лісі жило багато звірят: від маленької мишки до великого ведмедя.
Сусідами і добрими приятелями були Мишка і Хом’ячок. Літніми довгими днями вони активно гралися, веселилися та пустували. Навкруги було багато різноманітної їжі, а соковита зелень милувала око. Відблиск сонячного проміння робив природу ще більш чарівною. Маленькі друзі були наче в раю, не знали ні холоду, ні голоду. Вони розважалися різними способами: грали у футбол, баскетбол, теніс. Найулюбленішим заняттям маленьких бешкетників була гра на скрипці. Вони могли годинами грати на ній, не втомлюючись. Та все приємне рано чи пізно закінчується…
Настала осінь. У лісі навкруги закипіла робота. Всі пташки і звірята почали готуватися до зустрічі з лютою зимою, яка господарює довгі три місяці. Мишка перестала пустувати і розважатися. Вона активно взялася за працю: збирала собі горішки, ягоди і жолуді, позаставляла вікна і двері, наносила собі моху, щоб їй взимку було тепло та затишно. Всі мешканці лісу намагалися брати приклад із неї. Тільки безтурботний Хом’ячок все пустував і вигравав на скрипці. Його зовсім не цікавило майбутнє, жив він сьогоднішнім днем. Одного разу, коли падав рясний дощ, навкруги віяло холодом, а сонце заховалося за товстими хмарами, Мишка підійшла до Хом’ячка і сказала йому:
- Чому ти все пустуєш і граєшся? Скоро зима настане, а ти собі ні їжі не припас, ні хатинку не обладнав.
- Ха-ха, що ти тим переживаєш? Я дам собі раду.
- Я не можу не переживати, адже ти мій друг!
- Ти собою журися, а я вже про себе подбаю, – гордовито мовив Хом’ячок.
Та не довго він сміявся, через тиждень в ліс завітала зима, випав перший сніг. Серед білої ковдри звірок не міг знайти собі їжу, сильний мороз допікав йому. Хотів заховатися у свою хатинку, але вона була заметена снігом, всередині було не краще, ніж надворі. Тільки тепер Хом’ячок зрозумів, що треба було працювати, а не розважатися. Але зрозумів він це занадто пізно. У відчаї він звернувся за допомогою до Мишки:
- Виручай, Мишко, якщо мені не допоможеш, то я помру від холоду і голоду.
- Де ти був раніше, коли я казала тобі, що треба працювати? – дорікнула Мишка.
- Вибач, я тоді тебе не послухав, тепер зрозумів: щаслива тваринка, яка працює, бо без праці вона пропаде.
Жаль стало Мишці друга, вона впустила його у свою хатинку, де вони разом перебули зиму.
Цей випадок пішов на користь Хом’ячкові. Наступного року він вже більше не розважався, а працював, не покладаючи рук. Всі мешканці лісу його вихваляли, а своїм дітям радили брати з нього приклад.
Комментарии