Жив-був собі маленький сіренький горобчик. Такий собі гордий, розумний, самолюбивий, але самотній. Мав він два помешкання: одне в дуплі, а друге – під відкритим небом. Одного літнього вечора, коли після смачної вечері горобчика запросив вітрець погойдатися з ним на зелених дубових листочках, в його гніздечко щось плюхнулось. Горобчик від подиву аж дзьоба розкрив. Глянув у гніздечко і побачив маленьку яскраву зірочку.
– Оце диво! Сама зірка з неба завітала до мене в гості.
Зірочка подивилася на горобчика, зніяковіла і тихо запитала:
– А ти хто? Куди я потрапила?
– Я горобчик з планети Земля, а ти як потрапила сюди?
– А я з неба. Трішки задумалася і впала. Чи не міг би ти мене підняти до моїх сестер?
Горобчик спокійно дивився на зірочку і про щось роздумував.
– Ні, ні, я буду тобі вдячна за це і можу виконати три твоїх бажання за твою допомогу.
По очах горобчика було видно, що це його дуже зацікавило. І він погодився. В голові роїлися різні бажання. Першим: він захотів стати королем пташиного царства. І тут перед його очима несподівано з’явився чудовий палац. Він був увінчаний квітами і весь сяяв золотом... Горобчик заскочив у палац і побачив багато слуг, які чекали на його накази. Маленький горобчик-король був у захваті. Настав вечір. Горобчик дав різні розпорядження і тихенько полетів до зірочки, яка сумувала за рідними сестрами і за місяцем-татком. Горобчик розповів їй про своє життя в палаці і попросив виконати друге бажання: стати найбільшим птахом у цьому королівстві. Коли горобчик повернувся в королівство, він був такий велетень, що його ніхто не міг впізнати. Птахи завмерли від здивування. Так пройшло півроку. Горобчик промарнував більшу половину свого маєтку. І тут він згадав про зірочку, яка має виконати третє бажання. Останнє. Коли настав ранок, він полетів до свого гнізда, але там нікого не було. Тоді горобчик захотів влізти у своє друге помешкання, що знаходилося у дуплі, але він був великий і не міг пролізти.
– Зірочко, де ти? Зірочко!
– Я тут, у дуплі. Ти, напевно, вже забув за мене. Ти прийшов за третім бажанням? Чому ти так довго не прилітав?
– Ти ж знаєш, що у королівстві багато справ. Але ж я прилетів. А моє бажання буде таке: хочу мати дуже багато золота.
– Ну, що ж, дам я тобі золота багато, багато, але ти спочатку закинь мене на небо додому, а коли повернешся, то золото буде на тебе чекати.
– Гаразд. Залазь на мою спину, – з сумом промовив горобчик і вони полетіли.
По дорозі до неба горобчик захотів, щоб зірочка виконала четверте бажання і, взагалі, щоб завжди виконувала його бажання. А тут зірочка встигла заскочити на небо, а жадібний горобчик впав у своє власне гніздечко.
Очунявшись, він побачив себе таким же маленьким, як і був.
Нарешті він зрозумів, що його жадібність і захланність привели до втрати всіх його бажань. А зірочка все тішилася, що повернулася додому, дала слово сестрам бути чемною, не вередувати. Вона довго розповідала сестрам про пригоди свої на планеті Земля. Тепер горобчик тільки дивився на небо і плакав. Він сумував за зірочкою і в душі каявся про все скоєне.
Комментарии