Спекотного літнього дня, на березі лісової річечки гралися двоє ведмежат. Життя їхнє було сповнене розвагами й веселощами. Адже серед безтурботних літніх днів вони не знали ніяких незручностей.
Проте, рано чи пізно, все хороше закінчується. Так і літо поступово минало, а за його спину заглядала осінь. Ведмежата навіть самі незчулись як повіяв вітер і задріботів перший осінній холодний дощ. Вони добре розуміли, що веселе літечко добігло кінця. А разом із ним потрібно поставити край різним розвагам і веселощам. Проте, ведмежата все ж таки продовжували свої розваги. Адже вони навіть і близько не здогадувалися наскільки суворою може бути зима. Вони її жодного разу не бачили, тільки чули розповіді про зимову королеву від старого, сивого дуба. Він неодноразово попереджав їх та інших звіряток, щоб вони закінчували з іграми та розвагами, бо незабаром прийде королева лісу і покриє все довкола білим покривалом.
- Хм, - сміялося ведмежатко, - ми накриємося тією ковдрою і нам буде тепло.
- Звичайно, біла ковдра тепла, адже пух теплий, - мудрувало інше ведмежатко.
- А королева багата, вона точно нас чимось смачненьким пригостить.
І нумо знову веселитися. Але насправді для того, щоб вижити, потрібно серйозно підготуватися і взятися за розум. Старий дуб власним прикладом показував що взимку буде холодно – листя ж він не скидав. Втім, молоді звірята не дуже зважали на застереження. Вони їх вважали казками, а в казки й дитячі розповіді вони не вірили, бо вважали себе дорослими.
Так пройшов місяць, добігав кінця другий. Надворі ставало дедалі холодніше, все рідше виглядало сонечко, а коли й виглядало, то його коротке проміння не сягало землі і не гріло. Тоді брати й по-справжньому задумалися над словами дуба. Спочатку запанікували, навіть руки, було, опустили, що запізно. Але тут у пригоді їм стала порада старого дуба: «Ніколи не буває запізно, якщо захотіти, то можна осягнути будь-яку мету». Так і ведмежата дуже серйозно взялися за справу. Вирили глибокий барліг, вимостили його мохом, навіть пень-двері звідкись притягли, щоб закрити свою хатинку від холоду та непроханих гостей. А запаси харчів, як відомо, відклалися у вигляді жиру. Виходить недарма пухнасті братики весь час ласували рибкою та смачними лісовими ягодами. Вони вже спокійно чекали зими, оскільки боятися було вже нічого. Лісові мешканці дуже дивувалися, і питали їх: «Як це вам вдалося так швидко впоратися з роботою»? На ці питання вони гордо відповідали: «Ніколи не буває запізно, якщо захотіти, то можна осягнути будь-яку мету»!!!
Цим висловом згодом почали користуватися майже всі мешканці лісу, він їм кожного разу допомагає в досягненні бажаної мети.
Ніколи не пізно!
- Информация о материале
- Автор: Іван Кельбас, 15 років - с. Білки, Україна
- Просмотров: 1590
Комментарии