У темному дрімучому лісі жило багато різних звірів. Якось до того лісу потрапив заєць. Іде він, аж раптом провалився в яму. І суди і туди, ніяк не вдається вибратися. Стало темно і вухастому стало лячно на дні ями. Став він кликати на допомогу, плаче. Аж раптом, хтось із-за спини говорить до нього:
- Ти чого репетуєш? Увесь ліс перелякаєш.
- Хіба не бачиш, я з ями не можу вибратись, от і кличу на допомогу!
- Та ні, не бачу. Я кріт.
- А ти як сюди потрапив? - питає зайчик.
- Я тут не далеко маю домівку, під землею. Почув крик і прийшов подивитись, хто тут.
- Хіба кроти живуть під землею? Там темно ж зовсім.
- Так. Я боюся світла, ось тому живу в повній темряві, - відповів кріт.
- Допоможи мені вибратись звідси, а я тобі віддячу, - каже зайчик.
- Добре, добре - допоможу, а якщо ні, то ти все рівно мені спокою своїм криком не даси.
Став кріт рити нірку аж на самий верх ями. Вибрався, та й каже:
- Зараз я спробую знайти якусь гілочку, скину тобі один кінець на дно ями, а інший буду тримати, а ти вибирайся по ній наверх.
- Добре, - відповів вухастий.
Кріт так і зробив. Знайшов гілочку, кинув до зайчика один кінець, той зачепився і вибрався наверх. Подякував зайчик рятівникові, та й далі пострибав. Аж раптом, лисиця його наздоганяє.
- О, кого я бачу! Де зайчик, там вечеря. Та й взагалі, - куди ти так пізно ходиш? - поцікавилася руденька.
- Я був у гостях, кріт запрошував мене.
"Та невже, та невже, - аж підстрибнула від радощів. - Кріт, я люблю кротів", - подумала про себе лисичка.
- А де це він живе? - Може в нього ще щось з вечері для мене лишилось? - запитала лисиця.
- Можливо - відповів зайчик. - Підеш прямо, потім повернеш праворуч, а далі знов прямо і нікуди не звертай.
Побігла, не замислюючись хитруня, а зайчик аж за живіт взявся, так сміятися почав.
- Дурна лисиця, я ж показав дорогу до ями, от буде їй наука, - ледве промовив вухастий. І пострибав собі далі.
Ніхто так і не знає, потрапила лисиця до ями, куди її виправив заєць чи ні, але всі говорили в лісі, що щось сталося з рудою, бо стала добрішою, та й з кротом дружбу завела.
От і казочці кінець, а хто читав казочку, то й молодець.
