У одному лісі жили ведмідь та кабан. Якось, добуваючи собі їжу, вони зустрілись.
- Ти хто такий? - запитав ведмідь у незнайомця.
- Я кабан - господар цього лісу.
- Це ще хто тут господар, - заревів ведмідь. - Я тут живу уже багато років і не бачив тебе, а ти кажеш - господар. Господар лісу - це всі знають, що це я - ведмідь.
- Та ну! Я в цьому лісі живу теж багато років, щодня добуваю тут собі їжу, та щось тебе не бачив. Ось диви старий дуб, там найсмачніші плоди під ним. Я завжди ними смакую.
І почали вони сперечатись між собою, кабан та ведмідь. Не дійшовши згоди, кабан запропонував:
- Поділімо ліс: половина тобі, а інша половина лісу моя.
- Добре.
І тут кабан почав рити межу. Почула їх розмову білочка, що жила на старому дубі, та й рознесла новину всім звірям по лісі:
- Ой, сталося що... Кабан та Ведмідь наш ліс ділять навпіл! - до всіх кричала білочка.
І почали збиратися звірі у старого дуба, щоб подивитися на двох господарів: Кабана та Ведмедя, на те, як вони вирішили їх ліс поділити. Дивляться, а ці двоє сидять під дубом, і розмовляють між собою. Тут не витримала лисиця, і втрутилася в їх розмову.
- Ой, чула я кабанчику, що ви з ведмедем ліс вирішили поділити. Тож правду кажуть, чи ні?
- Та ні! - каже ведмідь. - Ми з'ясували з моїм другом, що нам з ним ділити немає що... До того ж у нас спільні вподобання у їжі - ми майже однаково харчуємось. Він їсть плоди, ягоди, рослини - я теж. Тож від сьогодні ми разом будемо виходити, щоб добувати їжу.
- От диво! - вигукнув зайчик. - Як то, тепер у ведмедя буде друг?
- Так, ми тепер друзі, - відповів кабан.
Від того часу у тому лісі був мир і спокій, жили всі дружньо, та й ведмідь більше не ревів на весь ліс.
От і казочці кінець, а хто має хороших друзів, то й молодець.
