Жили дід та баба. Був у них кіт - Борис. Він дуже любив ловити мишей. Одного разу сталася з котом Борисом одна пригода. Якось зловивши мишку, кіт хотів її з'їсти, а вона плаче.
- Плач не плач, я все одно тебе з'їм!
- Та не тому я плачу, що ти мене з'їси: залишилося в мене в нірці сир смачний, тепер пропаде.
- Сир смачний, - сказав кіт.
- Послухай, навіщо мені тепер оцей сир, ти мене з'їж, а він залишиться, - промовила мишка. - Хочеш, я його тобі віддам.
«От буде в мене обід» - подумав кіт.
- Добре, я тебе відпущу, а ти вертайся з сиром, - сказав кіт.
- Добре! Добре! - промовила мишка, та й побігла до нірки. А потім з нірки кричить:
- Ой, я ж забула, я ще вчора його з'їла!
- Та ти мене обдурила! - промуркотів кіт. - Ну нічого, ми зустрінемось ще...
Пройло трохи часу і кіт Борис знову зловив мишку.
- От попалася! Тепер мене не обдуриш! - сказав кіт.
- Та не збираюсь я тебе дурити, погано мені, - сказала мишка.
- Погано! Нічого в тебе не вийде, - сказав кіт миші. - Я все одно тебе з'їм.
- Так, їси скоріше, бо живіт болить дуже - не сила терпіти.
- Живіт - це ще що за жарти! - вигукнув кіт.
- Та з'їла я щось не те, нудить мене.
«Ой, це не добре, - подумав кіт. - А може вона каже правду і дійсно вона хвора. Я її з'їм, і у мене теж живіт може заболіти».
Подумав кіт, тай каже:
- Не їм я хворих мишей, - взяв тай відпустив.
А мишка сховалась у нірці, а звідти каже котові:
- Та, я забула: то не тепер мене живіт болів, а тоді, ще від того сиру, який я з'їла тиждень назад - переїла мабуть.
Зрозумів кіт, що миша знову його надурила. І відтоді не ловив більше мишей.
От і казочці кінець, а читав казочку - молодець.
Комментарии