Одного зимового дня я з батьками відвідала ковзанку. Там я звернула увагу на хлопчика, якому було близько 9-ти років. Він зовсім не вмів кататися, постійно падав, вставав і знову падав, їхати в нього геть не виходило.
Недалеко від нас катався старший хлопчина, було помітно, що в нього також не дуже виходить кататись, і що він комплексує з цього приводу. В якусь мить старший хлопчик побачив того маленького, який вперто підіймався на ноги. Це додало йому наснаги і він також продовжував кататись.
Пройшли роки, випадково на ковзанці я впізнала, того маленького хлопчика, який постійно падав. Зараз він вже підріс і прекрасно справлявся з ковзанами. Я вирішила запитати його, як він досяг такого результату, а хлопчина відповів:
- Є такі люди, що впадуть і думають, що вони нікчеми, що у них нічого не вийде і припиняють займатись, а є такі, які хоч і впадуть сотню раз, але досягають своєї мети.
Наступного разу я побачила цього хлопчика по телевізору, коли транслювали сюжет із Зимової Олімпіади. Він стояв на п'єдесталі і отримував золоту нагороду.
На конкурс МАЛіЖ "Віршик для братика, казочка для сестрички"
Комментарии