Листи-вшанування пам’яті героя
від спілчан Малої Академії літератури і журналістики
Сивочолий ветеран над могилою схиливсь...
В землі сирій спочили друзі, побратими і брати.
Ти до нього підійди і низенько поклонись,
Від неволі та біди саме він зумів тебе спасти.
Дорогий дідусю!
На жаль, звернутися до Вас можу лише умовно. Так склалася доля, що Ви загинули, захищаючи нашу країну від фашистської навали на кордоні з Білорусією у тім далекім 41... Бабуся отримала лише скупі рядки: „Ваш чоловік, Гученко Петро Афанасійович, пропав безвісти". Вона ще багато років надіялась, що помилка, що ось-ось Ви постукаєте у вікно і підхопите мого дідуся на руки. Але цьому не судилося...
Змарніло серце в муках і стражданні,
Як сивина торкнулася волосся.
Літа пробігли молоді в чеканні –
Життя пройшло, і ніби не жилося....
Прийшлось з руїн країну піднімати,
І, звісно ж бо вона вдова-солдатка,
Виховувати сина й доглядати,
Який розпитував про свого татка.
Чи можна було пояснити сину:
Їй іншої також хотілось долі!
Адже не легко одній гнути спину
Зранку й до пізньої ночі у полі.
У кожної держави, кожного народу є події і дати, які складають основу, підґрунтя історичної пам’яті і національної гордості. Для мене такою знаковою віхою була і вічно буде Перемога у Великій Вітчизняній війні. 65 років минає від незабутнього травня 1945 року, але й сьогодні величний подвиг захисників-визволителів залишається невичерпним джерелом патріотизму, вірного служіння своєму народові.
Подвиг – це завжди самопожертва заради когось або чогось. Перш за все – небайдужість до чужого горя; бажання допомогти навіть ціною власного життя й, напевне, любов до своєї держави, яка перед Вами у неоплатному боргу за Ваш героїчний вчинок, за мужні риси, які керували Вами під час війни.
Сьогодні Вас – Героєм називають,
Та не про це Ви мріяли, гадали
Як йшли на фронт... Вам ці вірші складають –
Бо кров за рідну землю проливали.
Ви зберегли життя мільйонам, й вони Вам вдячні за цей порятунок, тому що могло б і не бути мого дитинства, нашого народу, нашої держави й навіть назви „Україна” могло не
бути. Завдяки таким сміливим і відважним солдатам це не стало жахливою реальністю.
Ви і працівники тилу боролися за свободу країни, і ми тепер вільні, незалежні – здійснилась заповітна мрія Тараса Григоровича Шевченка.
За цю свободу, яку Ви нам подарували, я Вам дуже вдячна. Я і мої співвітчизники не забудуть ніколи, як Ви здобули перемогу для нас, іноді ціною власного життя і здоров'я.
Ви не скорились фашистській неволі,
За свій народ ішли в нерівний бій.
Хоч не такої ви бажали долі,
Та тисячі вас спить в землі сирій.
Велика Вітчизняна війна назавжди залишиться в історії, як жорстоке збройне протиборство, яке призвело до небачених людських втрат. Ми завжди пам’ятатимемо ціну, яку заплатили Ви, наші ветерани, за сьогоднішній мир в Україні, за наше щасливе дитинство, за безхмарне небо над головою, за надану можливість наступним поколінням жити, народжувати і виховувати дітей, у вільній незалежній державі.
День Перемоги – велике свято у моїй сім’ї, бабуся завжди згадує всіх родичів, що не повернулися з війни...
Низько вклоняюсь та складаю глибоку пошану Вам, дорогий ветеране. Ви на своїх юнацьких плечах винесли тягар війни, врятували Батьківщину від поневолення, підняли її з руїн у повоєнні роки, на новий рівень відродили економіку, науку і культуру.
Без Ваших трудових звитяг не було б України як держави. У моїй пам'яті назавжди залишиться Ваш урок мужності, честі й слави, героїзму і самопожертви, патріотизму і вірності Вітчизні. Я пишаютьсь тим, що живу в тій країні що і Ви, милуюсь тими краєвидами, які були рідними для Вас.
Ваш подвиг у моєму серці,
На згадку – фото у альбомі...
І з пам’яті його не стерти.
На Вас чекали в нашім домі…
Загинути судилось долі
Далеко на чужому полі,
Своїм життям смерть заслонити,
Щоб ми могли щасливо жити!
Я вдячна Вам, дідусю, за своє життя, яке намагаюся прожити гідно – Гмиря Анастасія, вихованка народознавчого гуртка „Калинонька” Будинку дитячої та юнацької творчості
Лист ветерану
Шановний ветеране! Я пишу Вам цього листа з великою подякою за те, що Ви зберегли для нас цей світ, захищаючи й обороняючи від фашистських нападників нашу Україну. Адже якби не ви, то невідомо, де була б наша держава. Можливо вона була б окупована і знаходилась під наглядом фашистських воїнів.
Отже сьогодні ми вдячні Вам за те, що над нашими головами не свистять кулі, не літають фашистські літаки...
Я не знаю про життя на війні, але уявляю всі її страхіття. Також мені не відомо, що значить втратити близьку людину, брата чи друга – не відомо, тому що я, дякувати Богові, нікого не втрачав.
Знаю, що тоді у 1941-1945 роках ви навіть не замислювалися вад тим, що, якщо ти допоміг брату чи другові або захистив від кулі командування, зараз скажуть, що це – великий подвиг. Розумію, коли у свої двадцять років ти робиш подвиг – вкладаєш в нього своє майбутнє. Твої друзі для тебе не померли, а завжди будуть жити у твоїй пам’яті. Будуть жити, допоки не помреш.
Усім, хто там перебував, було страшно за своє життя та не всі показували це. Як писала російська письменниця, наша землячка Анна Ахматова (прим. редакции Сокровищ: это стихи Юлии Друниной):
Я только раз видала рукопашный.
Раз наяву и тысячу – во сне.
Кто говорит, что на войне не страшно,
Тот ничего не знает о войне.
9 травня 1945 рік – кінець стражданням і смертям. 65 років минає від того радісного дня. Звичайно, люди будуть згадувати ті страшні роки. Але все одно, якби не Ви, милі ветерани, якби не Ви – то зараз нас би не було на цій планеті Земля! Я дуже вдячний Вам!
Чотири роки пролетіло,
Але не мало залишило:
Страждання, біль і горе втрати –
Туди не треба повертати!
З глибокою шаною до Вас, Ліщенко Василь, вихованець фольклорно-краєзнавчого гуртка „Стожари” Будинку дитячої та юнацької творчості
Героїчний спадок
Мільйони гинули за Україну,
Мільйони віддали за неї життя.
Мільйони йшли за Батьківщину,
Коли раптово ввірвалась війна.
Кулі, гармати – нема відпочинку.
Тривожиться боєм солдатська душа
За рідну оселю, за рідну домівку,
За тата і маму, за кожне маля.
Скільки ночей зі зброєю спали?
Скільки світанків боролись вони?
Сльози і кров щодня проливали…
А згодом – жадане свято весни!
Через страждання, муки, надії
Націю чесно свою берегли.
З вірою в серці боролись за мрії
І Перемогу здобути змогли.
Дорогий ветеране!
Шановний захисник, боєць волі, правди, майбутнього! Низько вклоняюся Тобі за нездоланну силу, мужній дух та серце, що встояло перед болем; що тремтіло, долаючи ворога, але все ж таки ви перемогли всі негаразди і отримали жадану перемогу! Знаю, важко пригадувати далекі події тих полум’яних часів: постріли, пронизуючий посвист куль; стовпи землі, що від вибухів здіймаються у закопчене небо; криваві ріки, нестримні зойки наших солдат і знахабнілі хвилі фашистських дивізій...
Нині мене охоплює всеосяжне відчуття гордості за Вас, за наш народ, за те, що ми кращі та сильніші. І все це, дякуючи Богові й Вам – захисникам, героям нашої Вітчизни! Ви вибороли нам щастя, перемогу, життя. Хто знає, чи виросло б моє покоління таким, якщо б не ваша праця? І взагалі, чи панувала б нація українців на планеті, якщо б не ваші руки та серце? Я маю право жити і дихати вільними повітрям. Це і є свобода, шанс, який дали мені ви і ваш патріотизм.
Гортаючи сторінки історії, я нарешті дійшла до дати – 9 травня і відразу ж відчула легенький аромат бузку, ніжний дотик свіжого повітря і теплі промені яскравого сонця. Це і є свято! Феєрія! Перемога! Шана! Тут і слова відзнаки, хвилини мовчання і сльози. У кожного вони різні. А у Вас, напевно, особливі – найщиріші та найглибші. І ніхто не знає, що робиться у ветерана на душі. Це знаєте тільки ви! Бо пережили, встояли і не піддалися почуттю гнітючого страху.
Цікаво, яка ця перемога, настільки жадана та блискуча?! Ми маємо можливість жити у суверенній, незалежній державі; мати своє слово і бути вільними, як птах у неозорому небі, відчуваючи, що це простір мій! Ми маємо закон, який диктує нам свої правила; прапор, що велично майорить, лопочучи на вітру переливами пшеничного поля; та землю, яка рясно скроплена кров’ю; територію України, яка стала незалежною, пройшовши довгі роки смертельного випробовування, зміцняла сумління і виборола, нарешті, свободу!
Думаю вас, як і мене, охоплює гордість. Любі краяни! Ветерани! Герої! Вітаю! Цей день ваш. Насолоджуйтесь лагідним теплом сонячних промінців, неосяжними просторами неба, чистим травневим повітрям, що духмяним подихом гріє вашу пам’ять. Бажаю вам сили, здоров’я достатку та любові. Нехай загояться всі ваші рани хоча б сьогодні. Щастя вам, любі наші захисники!
З великою любов’ю та глибокою шаною до Вас Проц Юлія, вихованка народознавчого гуртка „Водограй” Теплодарського міського Будинку дитячої та юнацької творчості.
Комментарии
Ніяк второпати не можу. Щось тут із підігрітою пам'яттю не те.