Привіт! Мені 13 років, але коли люди починають спілкуватися зі мною, то кажуть, що навіть дехто з дорослих так не думає. Я не збираюся написати тут свої анкетні дані, я хочу просто розповісти вам про те, що відіграє дуже важливу роль у моєму повсякденному житті.
Не хочу казати, що не можу жити без вивчення іноземних мов, але це гак. Досконало володію англійською, вивчаю німецьку й італійську. З п'яти років відвідувала музичну школу по класу фортепіано, але оскільки не можу довго займатися одним й тим самим вже через 4 роки покинула це заняття.
В школі мене більше приваблюють гуманітарні науки. Тому, що вони допомагають розкрити себе як особистість.
В 7 класі стала переможцем загальнонаціонального етапу Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. П.Яцика. З того часу отримую президентську стипендію.Та, напевно, найважливіше в моєму житті - це слово, але не те, за допомогою якого ми спілкуємося щодня, а те, яке допомагає мені краще викладати свої думки на папері. Як ви вже зрозуміли, моє покликання писати. Писати коротенькі нотатки, вірші, часто незрозумілі для пересічної людини. Але якщо трохи посидіти і добре обдумати, що я мала на увазі, то вийде, що в моїх творах є сенс. Я думаю, що кожен зможе взяти з них те. що найбільше припало до душі. Мені подобаються книжки Ірени Карпи, Фредеріка Бегбедера та Любка Дереша. Мозок закипає, коли читаєш їхні книжки, але в тому і є фішка.
Я слухаю музику під настрій, але найчастіше в моєму play-листі можна побачити пісні таких груп, як: "Хмародери", "My Chemical Romance". Але своїм кумиром вважаю Майкла Джексона. Він справжня зірка.
Ось так. Коротко і ясно.
О-па! Проблема?
НАСЛІДКИ ЧИ ПРИЧИНИ?
Або чому деякі наші сучасники марнують своє життя.
Так хочеться щось написати - ні, не вірш і не якийсь твір, а просто будь-що. Невже у вас ніколи не виникало бажання взяти нову кулькову ручку і зробити «тест-драйв»? А знаєте, у машин і цього удосконаленого олівця, є щось спільне? Наприклад, коли хочуть сказати як довго «кулька» буде каліграфічно виписувати кожну букву, її порівнюють з пробігом машини (в кілометрах). «Пише до сорока кілометрів», - неохоче говорить продавець у магазині канцтоварів.
Не розумію, чому люди в деяких питаннях не відстають від неандертальців? Невже вони не здатні піднятися у найпростіших потребах на вищий щабель розвитку людини? Невже вигадувати нові технології, виготовляти комп'ютери, смартфони, легше, ніж просто розвивати свою логіку? Виходить, так.
Я здаюся, тому що люди стають схожими на мазохістів, які отримують задоволення від влади «машин», що пригнічують їх розвиток. Це те саме, що й перебувати під каблуком Гітлера. Якби ж я могла передати людям все відчуття насолоди визволення від цих роботів, цих атомних колайдерів.
Чому у більшості людей сьогодні такі червоні очі? Це мабуть через те, що вони вчора декілька годин поспіль дивилися телевізор. Ось вам ще один типовий приклад наркотика, залежність до якого з'являється через 10 хвилин після любові. Як важко сказати йому «Ні-і-і-і!», важче, ніж ЛСД або кокаїну, екстезі чи героїну. А як щодо боротьби з цими «важкими» наркотиками за допомогою «легких» і дешевих, наприклад, марихуани, а в даному випадку це захоплюючі книги й журнали. Спробуйте з ними боротися. Уявіть, що ви у наркодиспансері, вас ізолювали від усіх «важких» наркотиків і дали вам у руки «легкі» (звучить якось дивно, але це діє), тоді ви зможете побачити, не тільки лелек взимку, а й людей навколо себе, які завжди готові підкласти вам своє кістляве, але все ж таки плече. Вони спеціально зробили свої плечі, так би мовити, некомфортабельними для того, щоб ви знайшли у собі сили допомогти розуму прагнути кращого. А краще - це не худе плече співрозмовника, а м'ясисте, наповнене життям і енергією своє.
Здається, все життя ми щось робимо, кожного дня ми працюємо над чимось. Але насправді, можливо, тільки невеличка частина всієї нашої роботи є справжньою працею. Але чому ж тоді люди ввечері відчувають себе такими втомленими? Це, напевно, через те, що всі речі, з якими вони працюють є «енергетичними вампірами», що прямо висмоктують енергію живої людини, яка стає схожою на зомбі.
Люди, живіть для себе, розвивайтеся! Невже ви ніяк не можете зрозуміти, що життя одне і ви в ньому так само одні? (Я повинна була це сказати, незважаючи на те, як страшно це звучить. Ви маєте це знати, щоб бути готовими до нападу егоїстичних тварюк-людей.) Ви повинні боротися з цими істотами - конкурентами, що негативно оцінюють будь-який ваш успіх.
Дозвольте людям жити власним життям, не втручайтеся в їхні особисті справи, тоді і вам стане легше жити, тому що ми існуємо за правилом «один за всіх і всі за одного» - а це з іншого боку - головна проблема нашого часу, принципом якої є повторювання одних і тих самих помилок.
Так... помилки, яке легке слово...що ж вам про нього сказати??? Скажу вам одне, боріться з ними, а це не так важко, як ви собі уявляєте. Процес знищення проблем, викликаних помилками, можна порівняти з дискваліфікацією мухи у купе поїзда. Площа купе мала, тому зловити комара з подвійною дозою допінгу в організмі набагато легше. Порівняйте, цю вигадку з реальністю, і вийде, що боротися треба не з наслідками, а з причиною проблеми.
S причини < S наслідків.
Комментарии
Ми пишаємось цим, але показувати свої нагороди - не можна, треба заслуговувати нові. Пробач мене, але лише за вступ не хочу тобі дати диплом або грамоту. той, хто показує свої нагороди - не заслуговує на наступні, бо це він показує ніби кінець своїх заслуг. Ти виставляєш себе розумнішим за інших, ми всі вампіри та тварюки, а ти один бідний розумний дослідник. показуєш себе Індіаною Джонсом, а нас - зомбі. До того ж, "філософствуван ня" твоє мені також не сподобалося. Ще раз вибач за різкі коментарі, але не можу стриматися.
Поскриптум.
Надіюсь, що ти напишеш щось таке, за що отримаєш 3 найвищі нагороди, але не будеш цим хвалитися дуже. Трішки - можна, але не ображаючи цим людей