Соломія довго дивилася у вікно, з того боку вікна був дивний, незвичайний світ... Здавалося, що вона бачить його вперше, проте Соля вже багато років щодня бачила зі свого вікна цей пейзаж... хоча сьогодні все здавалося таким дивним, начебто гроза змінила все навколо, намалювала не такий, абсолютно інший світ.
Дівчина зачаровано дивилася на краплини дощу, що стікали по вікнах чи з шаленою швидкістю падали на землю. Вони розбивалися, розліталися на малесенькі частинки. Дивно, але Соломія завжди називала краплі дощу самогубцями. Зараз під звуки дощу вона полинула у своє минуле...
Задивившись на дощ, згадала вона себе у той недавній час, коли й сама хотіла стати краплиною-самогубцею. Було дуже важко, хотілося зробити крок вниз з високого даху й летіти зі швидкістю життя до низу.
І дівчина посміхнулась, бо згадала того, хто допоміг їй зрозуміти цей світ. На той час Соля була у глухому куті і не знала, що їй робити, здавалася, що її ніхто не розуміє та й не зможе зрозуміти, що всі абсолютно чужі.
Та допомога прийшла звідти, звідки її зовсім не чекаєш. Одного разу до дівчини у гості зайшов її давній друг, Роман, якого вона знала ще з дитинства. Соля розповіла йому про свій стан, свої думки та відчуття. Як кажуть, відкрила душу.
Несподівано Роман почав розповідати стару легенду...
"...Дуже давно на землі існувало королівство, люди в якому були дуже щасливими, тому що найголовнішим було те, що вони повністю розуміли один одного, сприймали все так, як воно є. Але це не сподобалось одному магові. Він зачаклував колодязь з якого пили всі жителі королівства. Випивши тієї водиці, вони змінювалися, переставали розуміти тих, хто з нього не пив. Так змінилося життя у всьому королівстві... Єдиним хто не пив тієї води був король, бо мав він власний колодязь. Тому жителям королівства він почав здаватися дивним, вони не розуміли його... И вже навіть вирішили вбити. Король вже вирішив тікати з королівства, але змінив й просто пішов й випив води з зачарованого колодязя... І знову став для мешканців королівства найкращим володарем..."
Хлопець уважно подивився в очі дівчини й запитав: "Знаєш, хто навколо тебе?" - Люди, що випили з одного й того ж самого колодязя - сказала Соля-хоча ні, тепер я розумію, насправді колодязь був не один і тому люди такі різні, й не розуміють один одного!
Дощ стих, думки разом із ним. Соломія загадково посміхнулася й мовила ніби сама до себе : " Ну що ж, з сьогоднішнього дня починаю шукати людей, котрі пили з того самого колодязя, що й я... їм, гадаю, буде важливо знати мене, відчувати мою підтримку... А якщо ні... ТО завжди є час випити води з іншого колодязя!"
