1 1 1 1 1 (0 голосов)

Тарас Григорович Шевченко – це той видатний корифей, який возвеличив міць і силу новітнього українського слова, зробив над діалектну літературну мову, поставивши її в один ряд з італійською, російською…
У його творах українське слово було виразником долі рідного народу: народних дум, переживань, страждань. Слово Шевченка зазвучало грою кобзи, бандури, ліри; співами героїнь його поем, романтичних балад, в яких виринали образи пригнобленого люду, знекровленої України після визвольної боротьби Богдана Хмельницького, гучний дзвін кованої криці повстанців-гайдамаків; образ Дніпра з його вируючою енергією, яка будила мільйони козацьких сердець до звитяжної боротьби за вільну та соборну українську державу. І це образне могутнє слово прокотилося гучною хвилею по обидва боки Дніпра, збурюючи у пригноблених та поневолених людей національну самоідентичність, сплюндровану пам'ять яскравих історичних подій. Його мова була зрозуміла всім: від простого кріпака і до видатних українських меценатів та магнатів, які зрозуміли, що вони не бидло не малороси, а нащадки величної козацької слави та спадкоємці Київської Русі. Возвеличуючи красу нашого слова, Шевченко став для нас пророком правди, людиною незламної волі та борцем за кращу долю рідної країни. І сьогодні, віддаючи шану його величному таланту та творчому доробку у сфері української словесності, я хочу присвятити вірш, вшановуючи нашу рідну українську мову:
…Коли чую рідну мову
І пишу свої вірші –
Гордість за свою розмову
Відчуваю у душі.
Я – частинка України,
Промінь сонця у росі…
Люблю мову Батьківщини
У мелодії й красі...
Не мислю я свого буття
Без пісні, сили слова, –
Бо це – є сенс мого життя –
Коріння і основа!

Комментарии  

Ректор МАЛіЖу
0 #1 Ректор МАЛіЖу 11 марта 2011
Приємно, що у маліжанських спогадах постійно живе світлий обоаз неперевершеного Кобзаря.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии