Розташовано прес-службою МАЛіЖ, за відсутності у авторки доступу до мережі "Інтернет".
Свіжий подих осіннього неба надихає нас щиро поглянути в майбутнє, тверезо оцінити себе і довколишній світ. Тут, між туманами, не місце легковажним помислам літа. Тут, чистий, вмитий найпершими осінніми дощами, вітерець провітрює всі віконця душі. Тут грають фарби визначеності і байдужого сонця. Так, це осінь…
Але вона не така і нудна, як кажуть. Згадайте фантастичний жовтневий листопад чи багатий сад у вересні, стривожений шелест дерев у парку чи спокійні, але чимось прикрашені будні. Напевно, більш прагматичні люди не розділяють моєї думки. Осінь, як осінь… Проте для творчих ця пора – особлива! Хоча і свято осені не є популярним і загальноприйнятим – однак вихованці народознавчих гуртків "Водограй", "Калинонька" та "Стожари" не можуть пропустити нагоди якось по-особливому вшанувати цей день. Адже багатьом з нас осінні хвилини придали натхнення, виразних думок і нових поглядів – більш дорослих і освічених. Ми прибрали наш кабінет в осінньому інтер'єрі, сплели віночки з листя і калини і… вперед збиратися всією дружньою компанією вихованців і цінителів слова.
Знаєте, чаклунка осінь не лише дарує нам чарівну красу природи і багатий урожай достиглих плодів, а також надихає нас на високі творчі почуття:
Ти прости мені, моя закохана й стомлена осінь…
Мені важко в ці дні підібрати потрібні слова…
Я блукаю самотньо алеями парку ще й досі,
Де шумить і кружляє в повітрі осіння листва.
Я проходжу місцями, де ми ще так палко кохали…
Тут на мить зупинюсь. І я знову картаю себе.
Ну навіщо кохала? До цього кохання не знала?
Ну навіщо отут я зустріла узимку тебе?..
А ще, саме восени, ми святкуємо свято Дня української писемності та мови. Хоча, у її поширені є досить багато проблем, та не в нашому гуртку. Ми з радістю спілкуємося рідною мовою, адже ми – діти українського сонця! Вихованці зібралися 9 листопада в українських сорочках і влаштували цілий концерт!
Я люблю свій край, який прикрашає осіннє небо, свій український народ та рідне слово, що є вершиною моїх думок і розуму. Дякую тобі за все, осінь… А зараз вперед готуватися до лебединої зими такої кришталево-чистої білосніжно-пухкої, немов міцне крило ніжної лебідки:
…Ви знаєте, казки зимою бродять
По всіх оселях, по усіх серцях.
Три місяці із хати не виходять.
Сидячи за плечима на крильцях.
В моїй кімнаті лебеді пурхають.
На стелі намальовані вони.
Вони літають, пристрасно кохають
Вночі. А вдень їм сняться сни…
…У них є фантастичне, добре серце
І горді непоборні вільні душі.
У них на стелі є своє озерце.
І небо, що до них є небайдужим.
Зима приходить разом із казками.
Я люблю сніг, що грається з волоссям.
І вечори, де поруч із думками
Шепоче лебідь казку стоголоссям.
Зима – це пора, яка розставляє всі крапки над «і», а також освіжає розум від надмірних літніх необдуманих швидкоплинних бажань, переживань, ілюзій. Зима дарує нам спокій, втамовує душевну спрагу, коли разом з природою затихають екзистенційні переживання і, як писав Шевченко:
Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить…
Комментарии
"Зима приходить разом із казками.
Я люблю сніг,що грається з волоссям.
І вечори, де поруч із думками
Шепоче лебідь казку стоголоссям."
Юліє, я також чекатиму нового.