1 1 1 1 1 (1 голос)

    Напевно кожен з батьків має віддати свою дитину в якийсь гурток, танцювальний колектив, спортивну секцію чи музичну школу, залежно від того, до чого більше лежить душа дитини. Моя мама віддала мене в музичну школу, так як з дитинства я дуже люблю співати і головне моє захоплення- музика. Але, нажаль, не туди куди я хотіла, мене віддали навчатися грі на бандурі. Хоча впринципі спочатку мені дуже сподобалось, ці перші уроки такі веселі та захоплюючі, але з часом це набридало, бо погодьтеся, важко займатись тим, до чого не лежить душа. Але всерівно я вдячна мамі за те, що дала мені можливість, розширювати свій кругозір та світогляд.
    В мене була, та й впринципі, є чудова викладачка, Ольга Федорівна Баглай, яка мене дуже багато навчила. Своєю наполеглевістю, періодичними дзвінками до мами, все ж таки, як-не-як, привила мені любов до інструменту, та й до музики загалом. Вона- це саме та людина, яка реально хоче навчити, людина, яка повністю віддана музиці. Музика- її життя. З нею я об'їздила половину України, за що їй дуже вдячна. Саме вона розширила мій кругозір, та відкрила двері в новий світ. Хоча буває, часом, строга, може і насварити, але без цього я б нічого не навчилася. Проте, у важку хвилину вона завжди підтримає, порадить, зігріє теплим словом. Вона завжди підбирала для мене твори, які мені подобались, бо казала, що я їх швидко вивчу і з цього буде якийсь результат. Це людина, якій я буду вдячна все життя, і запам'ятаю її назавжди!
    Я завжди говорила:"Та мені байдуже на ту музичну школу, по-шивдше б її закінчити, як мені вже це все набридло!"- і ще багато всього в такому роді, але це все не так. Та нажаль я зрозуміла це лише по-закінченню навчання в ній. Правду кажуть:"Ми, не цінуємо те, що маємо, поки не втрачаємо!"- так само і я. Я ніколи не шанувала цей безцінний час, який могла проводити в школі зймаючись улюбленою справою. І от навіть коли я йшла на свято останнього дзвінка в музичну школу, я дуже цьому раділа, бо йшла з думкою, що вже нарешті завершу навчання. Але коли я прийшла, зайшла в клас, в якому провела цих шість чудових років, в мене перед очи промайнуло все те найкраще, всі моменти, пригоди, які траплялися зі мною в час навчання, серце стиснулося в грудях, а очі наливалися слізьми. І ось лише тоді я зрозуміла наскільки рідною, за всі ці роки, стала для мене ця будівля, ті люди, які оточували мене щодня. І лише тоді я зрозуміла, що не хочу покидати це все, не хочу прощатись з дитинством і йти в доросле життя. Бо, справді, я взяла все найкраще за цих шість років. Та й, як-не-як, саме тут пройшло моє дитинство, і іменно тут я виросла. Получивши свій диплом я, звісно, ж зраділа, але прийшовши додому, моє серце, мої думки переповнювала ностальгія. В моїй голові була лише одна думка, одне бажання :"Ехх...вернути б час назад". Але, звісно, ж це вже неможливо.
    Тому потрібно цінувати кожну мить життя, адже, вона вже ніколи не повториться!

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии