За твором О.Генрі "Останній листок"
Не завжди падіння останнього листка є кінцем життя дерева, адже листки падуть восени, а життя рослин ще не закінчується, бо це природно для цієї пори року. Потім настане зима, а далі весна, літо і знову осінь.
Ось так і в творі О.Генрі "Останній листок" - це сумна розповідь про жахливу хворобу Джонсі, яка дуже схвилювала Бермана. Прийшовши додому він не мін ні їсти, ні пити, ні спати, так хвилювався за бідолашну дівчину. Берман був навіть занадто чуйною, доброю та щирою людиною. Він запевняв себе, що смерть такого милого ангела, як Джонсі, була б найнесправедливішою річчю в світі. У душі художник щиро обурювався і опирався такому летальному кінцю. Він поставив собі мету: "Будь-що врятувати дівча." Та, на жаль, не міг нічого придумати і через це впадав у відчай.
Вночі почалася жахлива буря: надворі лляло, наче з відра, а вітер був схожий на скаженого оленя, який все мчить уперед, не дивлячись на перешкоди. Старий Берман спостерігав за останнім листком плюща і раптом його серце забилося так, ніби хотіло вистрибнути з грудей, адже листочок зірвався і опустився на землю. Це був повний кінець і для Джонсі, і для Бермана, який щиро хотів, щоб дівчина жила. Тоді у нього виникла приголомшлива ідея: створити свій шедевр. Для старого художника це рішення було раптовим і несподіваним, але він був щасливий, що бодай щось вигадав.
Берман взяв палітру, фарби, пензлі та драбину і вирушив надвір. Не дивлячись на бурю, старий намалював свою картину, свій шедевр. На стіні будинку він намалював той листок, який давно впав і, який був для Джонсі, ніби, останнім. Сам художник промок до останньої нитки, вітер заважав його роботі, але він не здавався і таки домалював той листок. Повертався додому вже майже без сил. Не роздягаючись, він впав на ліжко, відчував, що хвороба його долає, але в його голові ще ворушилися бурхливі думки. Насамперед, спрямовані на те, що Джонсі буде врятована. В його душі читався щирий і жалібний монолог: " Я зробив усе правильно. Люба Джонсі буде врятована. Звичайно!!! Я чекав своєї музи ось уже сорок років, мріяв про створення свого шедевру. Можливо, цей шедевр був останнім у моєму житті, яке тепер, у останні хвилини, набуло хоч якогось сенсу. Так ось, нехай він останній, але найкращий, бо врятував молоде, невинне життя. Навіть якщо я помру, то тепер без жалю можу це зробити, адже те, що я захворі, це нічого, бо я досяг своєї мети і Джонсі житиме."
Потім його відвезлт до лікарні, де він і помер. Помираючи, Берман шепотів слово: "Вдалося..." - і посміхався.
Чесно кажучи, Берман мене вразив. Дехто каже, ніби він божевільний, тому що ціною власного життя він врятував якусь там малознайому дівчину. А я скажу, що він Людина з великої літери і його життя принесло хоч якусь користь довколишнім. Берман показав свій справжній характер. Добродушність, м'якосердечність і чуйність - ось риси, які притаманні цьому художнику. Сподіваюся, Сью та Джонсі завжди згадуватимуть його з ніжністю та любов'ю, а він там, на небі, ніколи не пожалкує про те, що зробив тут, на землі.
Комментарии
Бажаю подальших успіхів у Країні Творчості! Якщо будеш наполегливо працювати над словом, у майбутньому здобудеш лаври українського О. Генрі.
Ага, особенно "Благородный жулик", любимое у О'Генри.