Юність...

Здавалось ми ще зовсім діти і закінчення школи для нас ніколи не настане. Та на жаль, пройшли шкільні роки, пройшли найщасливіші дні нашого життя, найзахоплюючі моменти, які залишаться в пам'яті назавжди.

Сумно, що ще до цих пір не знайшли "машину часу", за допомогою якої можна було б повернути час назад, або просто натиснути кнопку, "затримати час", щоб знову зупинити ті яскраві моменти, заради яких варто йти по життю, долаючи негаразди й перешкоди.

Моменти... Саме вони змушують нас бути сильнішими. Щасливі моменти-це ніби прагнення внутрішнього голосу сказати: " Ти - найщасливіша: подякуй за це Богові". Моменти які навіюють сум - навчають життю, виявляють твої слабкі місця, вчать сприймати людей такими, якими вони є насправді, без фальшу. Все наше життя - це один нескінченний момент. Ніби ще все попереду і є багато часу, щоб здійснити задумане й омріяне, та не встигаєш оглянутись, як вже сидиш біля вікна, й не можеш оговтатись від того, що залишилося ще зовсім мало часу, щоб вирушити в нову дорогу - дорогу дорослого життя . Поступово починаєш усвідомлювати що твоє майбутнє залежить тільки від тебе.

Будучи ще підлітком, кожен з нас мріяв підрости, щоб твердо і усвідомлено крокувати в житті, але коли настав цей момент, то виникло інше питання: "Дитинство, ти куди? Не поспішай, не треба!"

Сьогодні ми залишаємо школу, і вже не повернемось сюди як учні. Сумно, коли час так скоро проходить, а його не можна наздогнати й щось змінити.

Йдучи зі школи, хочу, не тільки від себе, але й від однокласників, висловити подяку насамперед нашій другій мамі, класному керівнику- Щербатюк Світлані Іванівній. Ви терпіли, розуміли нас, пробачали наші пустощі, надавали при потребі допомогу, яка була потрібною. Ви знаєте нас так, як ніхто інший, може, ще й краще ніж батьки. Дякуємо вам за ці безтурботні роки, які ви провели разом з нами. Щиро дякуємо усім педагогам за Вашу відданість, турботу про нас, за переживання, тепло та ласку, яку віддавали нам.

Спасибі, любі вчителі,
Уклін доземний, рідна школо!
Ви в нас найкращі на землі,
За це ми дуже вдячні долі.

І на останок хочу звернутись до моїх, улюблених однокласників: ці роки, які я провела разом з вами наповнили моє серце щирими посмішками, теплом, радістю, любовю до людей, яка буде зігрівати протягом усього життя. У нас було безліч моментів, які не забудемо ніколи: багато посмішок які примушували посміхнутись тоді, коли було сумно. Про вас можна багато розповідати, та хочеться закінчити свій допис словами: щиро дякую вам за ті почуття, які пережила, навчаючись з вами, за те, що ви вмієте ввідавати тепло душі, підтримувати, цінувати і любити. Я вас ніколи не забуду, тому усім бажаю:" У добру путь!"

Комментарии  

+1 #2 karino4kaRoman 12 июля 2013

дякую)

+3 #1 Ігор Дах 07 июля 2013

Каріно! я поділяю Твої переживання.Ми всі важко переходили у доросле життя.Будь певна, усе буде добре!!! Нехай Тобі і всім твоїм ровесникам ЩАСТИТЬ!!!

Обновить список комментариев

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.