З кожним роком осінь вже не та...
Дитинство.
Як же було класно восени в дитинстві. Опале листя, в яке хотілось зануритись по самі вуха, калюжі, в яких стрибаєш, як ненормальна, незважаючи на те, що вся в багнюці, мокнеш під дощем, бо лінь брати парасолю, але тебе розпирає від щастя... Де та безтурботна осінь тепер? Де?
Тепер.
З кожним приходом осені з'являється все більше того клятого сезонного "НЄ", так звана "осіння хандра". Негідниця, доводить до спустошення та корозії почуттів. Ностальгія за спекотним літом, моментами, які не дають безповоротно падати духом, адже один спогад малює на обличчі широчезну усмішку. Саме в цю пору загострюються усі наші почуття, емоції, і ти, наче вагітна жінка, то регочеш як дика, то ревеш вже за кілька хвилин.
Дратівливість.
Ахх, як виводить із себе ця " стабільна нестабільність". Мозок викидає лише дешеві думки... розумієш, що тобі потрібна розрада, а не розрядка як влітку.На всі пропозиції, у всіх випадках хочеться кричати "НЄ"!!! "НЄ" не рухайте мене, "НЄ" не говоріть до мене, "НЄ" "НЄ" "НЄ", навіть у погляді, мов блискавка спалахує це "НЄ". А душа вимолює тої осінньої весняності, та все марно. А згодом без запрошення вривається...
Апатія.
Нічого не хочеш, нічим не цікавишся, вже й кричати не кричиш, просто існуєш, живеш за звичкою, і лише мрієш про ту "казковість", яку подарує тобі зима.
Поверніть дитинство хоч на осінь...
Комментарии
ОСІНЬ КРАСНА
Осінь пензликом чарівним
Шле етюди нам свої,
То холодні, хроматичні,
То гарячо розписні.
Вчора надто жовтолистим
Мені видася дубок.
Нині вогняно-червоним
Сяйнув звабливий горбок.
Нині стрімко протікає
Милий слуху потічок.
Завтра впалим листям вкрились
Витік потічка й горбок.
Сонце вкрадці п'є в затінку
Роси райдуги бутон,
Осені новий промінчик -
Призми-рйдуги дружок.
Пташки-гості все частіше
Провіряють ключа стрій.
Інші, то аборигени,
Метушаться біля стріх.
Холодком війне в обличчя,
Тільки ступаш за поріг.
Росу вросиш - і розбудиш,
Сон травинки скік з-під ніг.
Осінь мила, осінь красна,
Пора холоду і мрій,
На побачення! Цілунком
Губи милої зігрій!
Мені здається, що і П. Грабовський часом недолюблював цю пору року, але як.
Осінь
Осінню дмухнуло, -
Висохли квіточки,
Хмуро, безпритульно
Глянули садочки.
Жовкне і травиця.
Така її доля,
Хіба зелениться
Хлібець серед поля.
Хмара небо криє,
Сонечко не блисне,
Вітер вовком виє,
Дощ потоком висне.
Швидко погнав води
Струмок бистрохвилий;
Пташка від негоди
Подалася в вирій.