Під час осінніх канікул група учнів Червоноградської спеціалізованої школи №8 разом з педагогом Ніною Дмитрівною Осьмірко, яка дуже любить мандрувати і передає це школярам, вирушила у подорож Європою. Наш екскурсійний шлях: Червоноград – Львів – Сколе – Чоп – Будапешт – Рим – Ватикан – Відень – Будапешт – Чоп – Львів – Червоноград. Отож було на що подивитися і що порівняти.
Безліч чудових місць у столиці Угорщини, що розкинулася на берегах блакитного Дунаю. Ми оглянули дві її частини: Буду і Пешт. Місто схоже на гігантський амфітеатр, де розташувалися Королівський палац, Середньовічний квартал, Будайська фортеця, знаменита церква Матяша, а ще безліч «малих» архітектурних пам’ятників та скульптур, як от, приміром, Танець варварів. А скільки приємних емоцій справила прогулянка на туристичному кораблі по Дунаю. Тільки з ріки можна побачити всю красу Рибацького бастіону, будівлі Парламенту.
З Угорщини рушаємо через Словенію у Рим. Око милували мальовничі краєвиди Альп. Особливо величні вони на півночі Італії. Коротка зупинка в горах. Виходимо з екскурсійного автобуса і перше враження – таким чистим свіжим повітрям ми ще ніколи не дихали.
В Альпах ранкове сонце сходить поволі, наче застрягає між гострими вершинами. Але воно неймовірної краси. Диво-гори! Інакше не назвеш. Зверху – сніг, а в долинах буяє зелень.
Хтось пожартував: «Захочеш додому, то прямуй на схід по горах. Доберешся до українських Карпат». Справді, Карпати – Татри – Альпи – Піренеї – це один довжелезний гірський хребет Європи.
Дорогою у Рим ми проїжджали Верону, Мілан (відразу згадав футбольний клуб «Мілан» і зіркові роки Андрія Шевченка), Болонью, повз Флоренцію.
...І ось воно – Вічне Місто, яке зберігає всю історію людства. Тут ми проведи два дні. Але того замало, щоб побачити столицю Італії. Втім, оглянули Колізей, Пантеон, Форум, Іспанську площу. Про їх історію цікаво розповідав гід.
З продавцями сувенірів, у закладах громадського харчування (туристів в Італії годують смачно і доволі дешево, як за їхніми мірками, а якщо апетитно споживаєш страви, то ще й отримаєш добавку до порції задарма), з працівниками музеїв спілкувалися англійською. Хоча б на побутовому рівні у європейських країнах її необхідно знати. Принаймні, щоби купити значок, сувенір, буклет, піцу чи морозиво. У ці дні в Римі температура сягала + 30. Кілька слів, заради етикету, вивчити італійською: «бонджорно» (доброго дня), «граціо» (дякую), «чао» (до побачення). Навіть кілька «ламаних», але щиро сказаних слів надзвичайно приємно впливають на співрозмовника, створюють доброзичливу атмосферу спілкування. Ти поважаєш його мову, культуру, державу, його самого, тож він поважатиме й тебе. До речі, італійці дуже привітні, завжди люб’язно посміхаються, ввічливо ставляться до всіх.
Здивувала велика кількість емігрантів з Лівії, Албанії, Марокко, Сирії. Деякі з них «нахабно» жебракують: «Дай євро!». У такому випадку краще відрубати реплікою «Нов євро!». Склалося враження, що на окремих площах Риму їх значно більше, ніж самих італійців. Наших заробітчан якось не зустрічали.
У Римі нам пощастило помолитися у найдревнішій церкві, закладеній ще на початку IV століття візантійським імператором Костянтином Великим. Саме він припинив гоніння на християн, і ті могли вийти з катакомб. Сам же правитель прийняв хрещення вже у зрілому віці, на смертному одрі. Ось така іронія долі.
Перебуваючи у Римі, гріх би було не відвідати Ватикан. Дізнавшись, що ми – юні туристи з України, працівники музею зробили нам суттєві знижки на вхідні квитки. Перед тим червоноградські екскурсанти помолились на площі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла.
У Ватикані, з-поміж іншого, екскурсійний маршрут привів нас до Сикстинської капели – перлини міста-держави, де Мікеланджело створив низку скульптур на замовлення Папи Римського Юлія II, розписав фресками склепіння, і то без помічників. Площа розпису – 600 квадратних метрів. Чотири роки він втілював цей проект. Потім перемальовував свої роботи від старозавітних сюжетів до образу Страждального Ісуса Христа, бо змінився понтифік, у якого були інші смаки. Все ж те, що створив Майстер понад півтисячоліття тому, все, що збереглося, і тепер вабить людей, інтригує: а яким насправді був первинний варіант?..
Прогулянка територією Ватикану тривала. Дуже хотілося побачити Папу Римського Франциска, хоча б з вікна його кабінету. І таки побачили. Щоправда, на... великих екранах, повсюди встановлених у Ватикані. Побачили, коли Святійший Отець відправляв Богослужіння і благословляв мирян. Його близьку присутність відчули духовно. Стверджують: той, хто побував у Ватикані і щиро помолився, то вже отримав Апостольське Благословення для себе, батьків, друзів, свого народу. Головне – вірити в це. А я – вірю! Відвідини Ватикану найбільше мене схвилювали, додали позитивних емоцій, духовної піднесеності.
З Риму до Відня ми їхали Венеціанським шляхом, повз Адріатичне море. Навіть восени воно віддає теплом, ніжністю. Мабуть такою ніжністю, як італійська мова, пісня. Зрештою, українські мова і пісня такі ж милозвучні, нічим не поступаються італійським. Але восени (вже у жовтні) Чорне і Азовське моря у нас холодні.
Відень – столиця світової класичної музики. В історичній частині міста повсюди виграють живі оркестри, вулицями їздять кінні екіпажі, актори одягнуті у костюми XVIII-XIX століть і радо вітають туристів. Архітектурний стиль міста дуже пишний, вишуканий. У столиці Австрії ми побачили Віденську оперу, будинок, у якому жив Моцарт, пам’ятник імператриці Марії Терези,храм Української Греко-Католицької Церкви, багато іншого. Відень і Львів через історичні події, культурні зв’язки, ідентичність забудови часто порівнюють, ототожнюють, навіть називають двома столицями. Але Львів мені таки миліший, рідніший.
А далі, сповнені незабутніх вражень, їдемо знову у Будапешт, опісля перетинаємо угорсько-український кордон. Що не кажіть, однак Україна для мене – найкраще.
Комментарии