1 1 1 1 1 (0 голосов)

Інколи просто не хочеться більше нікого ні бачити, ні чути. 2 секунди чиєїсь, а чи й своєї, помилки – і більше ніколи не довіряти нікому. Ну і нехай. Не всі люди не для всіх людей. Просто побути на самоті. Наодинці зі своїми думками.

Очиститись від усього того соціального бруду. І знову вийти в світ до людей аби слухати і чути, літати і падати, вірити і розчаровуватися, обіймати і бути відштовхнутим. Бо світ грається нами, кидаючи від стіни до стіни, розмащуюючи останні краплі згнилої брехнею душки, не душі, об підлогу, об дно свідомості. І дарує шанс, і час в якості ліків, і людей, що приходять в потрібний момент, і емоції, враження, надії. А інколи і самотність. Не без того. Проте є завтра, є ще сонце на небі і є дорога. Головне – обрати курс.

У Вас недостаточно прав для комментирования. Зарегистрируйтесь или авторизуйтесь.

 

Комментарии